Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Трудна зустріч СПОГАД Хоч життєпис, а особливо літе ратурний дебют Зінаїди Тулуб до волі добре опрацьовані в УРСР, проте майже зовсім немає відо мостей про факти її переслідуван ня совєтською владою. Тому хоті ли б ми доповнити це зібраними вже тут даними. Користаємо з зустрічі з Ізидо- рою Петрівною Борисовою, щоб поговорити про те. Родина Коса чів жила в приязні з Петром О- лександровичем Тулубом, дядьком письменниці. Він був частим го стем у родині Старицьких, а разом із тим брав участь у житті київ ської громади. Отже й зрозуміло, що Ізидора Петрівна знала його небогу й чула про її літератур ні спроби. Зі слів дядька знала, що він невдоволений її літератур ним шляхом. Та ближчого знайом ства не довелось нав’язати тим більше, що Ізидора Петрівна що йно на початку 20-тих pp. замеш кала постійно в Києві. — Ближче пізнала я Зінаїду Тулуб щойно у тюрмі. Коли ме не арештовано в червні 1937 р. (це був розгул Єжовщини), то я застала її в нашій камері. Не знаю, коли її арештовано, але напевне небагато раніш, бо у неї вже був присуд на 10 років „ісправітєльно- трудових лаґерів“. Вона чекала виклику на етап, себто транспор ту для відбуття кари. — Питаєтесь про її зовнішній вигляд? Зінаїді Павловній було тоді 47 років, отже була людиною вже немолодою. Гарною не можна було її назвати, а навіть було в її погляді дещо неприємно-колю чого, чи що. Зате була в неї гар на коса, прямо роскішне волосся, коли вона його розчісувала. Більш нічого з її зовнішности мені не запам’яталось. — А її взаємини зі співв’язня- ми? Найперш мушу описати вам нашу камеру, яка вміщувала 112 душ замість приписаних 24. Це був найважчий час Єжовщини, коли тюрми були завалені невинно а- рештованими. Від такого надміру людей у камері була велика не достача місця й воздуху, прямо нічим було дихати. Отже й зрозу міло, що люди в таких умовинах, ще й пригнічені непевністю, були дражливі й на краю розпуки. З другого боку ця ситуація була й шляхетною спонукою. Люди ро зуміли один одного і старались підтримати слабілих чи більш по кривджених. Наприклад пригадую арештованих матерів, що їх дітей забрали до дитячого будинку, за боронивши всякий зв’язок... -— Та мушу сказати, що Зінаїда Павлівна тримала себе осторонь нашого гурта. Вона твердила, що її арешт і засуд — це якась по милка, що напевне виясниться, бо „радянська влада невинних не за суджує..." — Не знаю, чи це було забезпе- кою проти доносу, чи було її дій сним переконанням. А може й було виявом браку довір’я до окружен- ня. Та не можу вірити, щоб пись менниця, обдарована знанням лю дей, не пізналась на тих горем при битих жінках, що заповнювали ка меру. Серед них було багато ви датних наукових працівниць, про- фесіоналісток, дружин репресова них. Ні з ким із них не зблизи лась письменниця за пів року на шого побуту там. Розпитуємо про родинні умо вини письменниці. Кого вона за лишила на волі і чи була можли вість якогонебудь контакту? — Зінаїда Павлівна ніколи о- дружена не була. У неї було влас не помешкання в Будинку Пись менників у Києві при Кудрявській вул. Це було великим здобутком у ті часи. Про брата вона ніколи не згадувала, а її дядько вже тоді не жив. Отже й нікому було по дбати про неї чи їй принести пе редачу. Вона часто з любов’ю зга дувала свого кота, що їй самітній товаришив в останніх роках перед арештом. Та звісно, що мешкання її зараз же запечатали й передали комусь іншому а за котом і слід за стиг, як ми не раз її лякали... Чим закінчився спільний побут у камері, питаємось. Коли й куди перевезено письменницю відбувати присуд? — Десь у грудні або січні 1938 року їй випав етап, себто транс порт у ті далекі місця, де припало відбувати каторгу. Зінаїді Павлов ній судилось пережити це в Казах стані. Які були умовини цього транспорту і каторжної праці в ла- герах, про це можу судити з влас ного переживання. Хоч мене ви везено на північ коло Архангель ська, де я провела більш ніж два роки, то думаю, що ці лагери від себе не різнились у тому часі. У життєписі Зінаїди Тулуб є згадка про те, що в її творчому житті від 1937— 1956 pp. „мала місце вимушена перерва". Оце й вона була спричинена арештом, що про нього не згадується, і пізні шим побутом на вільному поселен ні в Казахстані. Згідно з прису дом її мабуть звільнили в 1947 р. з лагеру, а дальших 9 років -— це животіння на мало оплачуваній праці друкарки чи бібліотекарки в різних районних установах Казах стану. Оцих кілька даних дозволить на- світлити відтинок її життєпису, що до тепер зовсім невідомий. Л. Б. СТИПЕНДІЇ ДЛЯ МОЛОДІ Здібні українські дівчата, що вчать ся в Інституті св. Ольги в Пруденто- полі, Бразилія, могли б продовжувати навчання для осягнення якого званая. Та нераз батьки мусять забрати їх д о дом у через неспромогу втримувати їх у школі. Коли б знайшлась установа чи приватний ж ертводавець, що міг би уфундувати стипендію в 15 дол. місячно, тоді ця дівчинка могла б продовжувати науку. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1969 9 Зінаїда Тулуб у старшому віці W riter S. T u lu b in h er 6 0 -tie s
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
