Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
інших частин та й собі вирушили на площу. Загаль ний неспокій занепокоїв штабових старшин. Один із них вийшов повідомити нас, що нікого не арештували тільки з ними ведуть переговори, вияснюють, але ми не повірили й дальше організовано протестували проти такого негідного трактування українців-добро- вольців. Тоді вийшов зі штабу один із генералів, а був це такий, що якраз приїхав свіжо до штабу та воло дів українською мовою, або й був українцем. Він спокійно промовляв у нашій мові, радив нам не ро бити ніяких виступів тільки негайно розійтися, бо інакше самі спровокуємо покарання. Ми одначе рі шуче повторили свою заяву, що москалів на коман- дантів признати не збираємося та домагалися негай ного звільнення делегатів. Напруження зростало й не не знаю куди ситуація могла б повернутися, якби не те, що в міжчасі дальше прибували нові україн ські частини. Тоді штаб рішив, що краще здержатися від дальших репресій, обмежився до вилаяння нас большевиками, але делегацію вкінці таки випустили й ми розійшлися по кватирах. Та все таки показалося, що і в штабі маємо своїх людей. Єдиний українець, що був тоді там се кретарем, з’явився до нас, та остеріг що вночі нас збираються арештувати й так, як йому їхні настрої виглядали — можуть нас навіть „дати до штабу Ду- хоніна“, — себто розстріляти. Почувши таке, ми не гайно вийшли далеко в поле, обставили себе стійками та насторожено чекали ходу подій. Ніч пройшла спо кійно, але уранці ми довідалися, що вночі дійсно шукали по кватирах за нами. Старшина нашого ку- ріня, під якого командою ми приїхали, рішив що найкраще було б відкомандуватись до інших частин, з якими було б можна без труднощів дорозумітися. Але тому що виконати цього відразу не було можна, він радив, щоб тільки найбільш загрожені вирушили, а загал все таки може покищо тут остатися. Від того дня нас уже більше не чіпали, прямо ігнорували нас, зате ми самі завзято відбували муштру, вживаючи до неї виключно українську мову й команду. Так проминув листопад і настав грудень. За той час заіснували в Україні і в Росії важливі історичні події. Дня 7. листопада настав у Петрограді держав ний переворот, що скинув Тимчасовий Уряд і допоміг прийти до влади большевикам. А 10. листопада 3. Всеукраїнський Військовий З’їзд у Києві ухвалив резолюцію, якою домагався від Центральної Ради негайно проголосити Українську Народню Респуб ліку. Це й сталося 22. листопада, коли то був прого лошений на Софійській площі 3. Універсал. А до нашої частини у Заславі доходили лиш уривчасто відгуки тих подій. Ми знали, що в най ближчому губерніяльному центрі створився Револю ційний Комітет з поважною участю місцевих больше- виків. Але вони покищо проти Центральної Ради не виступали. Можливо, що це була „тишина перед бурею", якої ми тоді не добачували. Війна продов жувалась і ми очікували створення справжньої укра їнської армії, що мала б вирушити на фронт. ЗНОВ У СИМФЕРОПОЛІ У тому часі досягнула мене телеграма з Симфе рополя (поштова сполука була дуже непевна, але телеграми доходили), що моя мати небезпечно за хворіла. Я пам’ятала її стан у часі мого вимаршу з міста і ця вістка потрясла мною, бо ж відчувала я в тому свою вину. Я зажадала відпустки для про- відання матері і на диво швидко отримала ї ї . Чи то мої зверхники краще бачили політичну ситуацію того часу, чи вже набули довір’я до мене — не знаю. Отже я вибралась у дорогу, тим більше, що й брат мій, який перебував на фронті коло Кишинева, обіцяв приїхати. Не знала я й не передчувала, що в цій моїй першій військовій частині вже не доведеться мені побувати. На Криму все ще радикальних змін не було. У Симферополі правив Тимчасовий Уряд разом із Совєтом Депутатів, а про Центральну Раду тут і гадки не було, бо Крим не входив у територію Укр. Нар. Республіки, визначену 13. листопада 1917 р. Одначе в інших, особливо портових містах уже була перевага большевицького елементу, що походив із матросів. Вдома я застала все менш більш спокійно. Мама, що хворіла тяжко після мого виїзду, могла вже го ворити і зраділа незмірно моїм та братовим при їздом. Мама й родина не хотіли й слухати, що я маю повернутись до частини. Вони заявили, що скрізь неспокій і невідомо, що буде далі, то ж мені, як дівчині там не місце. З огляду на стан маминого здоров’я я не пере чила і продовжила собі відпустку. А думками я все таки була в війську і чекала проголошення укра їнської армії. Маму я старалась переконувати про те, що я вже зобов’язана присягою і повинна туди повернутись. Десь на початку січня 1918 р. приїхав додому брат. Усі старшини дістали розпорядження повер нутись до місця свого осідку і там зголоситися у військового начальника. Недовго тішилась ним матуся, бо старшини почали формуватися, щоб ви ступити проти большевиків, які знаходилися в Се вастополі. Виступили вони 17. січня вночі, а 18. січня уранці Севастопольські портові робітники і гор стка матросів зайняли наше місто. Щойно пізніше довідалися ми, що сталося з братом. Його частина поспішала на звільнення Симферополя, але попала в большевицьку засідку. Урятувалась лиш мала горстка і в тому числі і мій брат. Приютили його татари в горах аж до приходу німців у Крим, а це сталося десь біля Великодня 1918 р. Для оборони нашого міста зостався тільки Крим ський запасовий полк, що складався в більшості з татар. Він мав теж прилучитись до оборони Криму від большевицької навали. Але виявилось, що один із лікарів-татар відрадив їм, переконавши їх, що та тарам немає чого вмішуватись у цю боротьбу. Гірко котім переплатили татари цю вичікувальну політику. (Продовження буде) 32 НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1969 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
