Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ЧЕТВЕРТИЙ АКТ Та сама обстановка. Катруся п ер есу ває меблі в частині вітальні з місця на місце і спостерігає ефект. КАТРУСЯ (д о с е б е ) : Вж е все попе- рейкачувала... Б ож е, мій Б ож е, і поки воно так бу д е? ! На порозі дверей праворуч стає Іван, у зимовому пальті, з капелюхом У руках. . ЛВАН: Катрусю! КАТРУСЯ: Пан маляр! Господи Б о ж е! Ой, пане маляр, пане маляр, і як ви могли нас так лишити?! ІВАН: Я мусів виїхати, Катрусю, ви знаєте: пані не хотіла мене тут ба чити. КАТРУСЯ: Та знаю , знаю ! Пані й тепер не хоче нікого бачити на очі. Але, тут треба якоїсь помочі, хоч би пані й гнівалася. Пані не можна так лишити! ІВАН: А що з сестрою пані? КАТРУСЯ: Виїхала, тиждень тому, але ще має приїхати. ІВАН: Чи... чи пані не читає листів? КАТРУСЯ: Та куди там пані д о ли стів! Перше, як була тут пані Наталя, то читала й відповідала на деякі. А тепер от, ціла їх копиця лежить на столі. (П оказує на низький стіл, заки даний пош тою ). ІВАН: І телефоном не можна до вас добитися. (Розглядається по кім наті): Д е подівся телефон? КАТРУСЯ: 3 телефоном то була ц і ла історія! Тоді... по всьому, пані х о дила по кімнатах і повторяла: „То че р ез телефон! То все через той теле- ф он!“ А потом у закликала компанію і казала позабирати телефони. ІВАН: Чи пані виходить? КАТРУСЯ: Пан маляр питає: на ву лицю? Пані не сходить у ж е навіть згори. От, я так тут усе попересувала, бо чекаю, що одного дня вона зійде, то не хочу, щоб їй пригадувалося давнє. Але — д е там! Ходить, ходить по кімнаті, а вниз не зійде! Чуєте? Чуєте ті кроки? Я вже не годна того слухати! ІВАН: Як ви дум аєте, Катрусю, чи пані схотіла б мене бачити? КАТРУСЯ: Ой, бою ся, пане маляр, що... ні. Раз я чула, як пані Наталя сказала щось про вас... ІВАН (напруж ено, але стри м ано): І що сталося? КАТРУСЯ: Пані відповіла так го стро, як щ е ніколи: „Не говори мені більше про Івана! Прошу тебе, раз на за в ж д и !“ ІВАН: Так... Ну, д обр е, Катрусю, я вже піду. Але, я залишу вам свою ад ресу і телефон. Якщо б тут щось не д о б р е сталося... КАТРУСЯ: Щ о ще гірше м ож е тра питися, як у ж е сталося?! Ви не пізна ли б наш ої пані. (Пхинькає). ІВАН: Коли ви сподіваєтеся назад сестри пані? КАТРУСЯ: К ож ної хвилини вона мож е над’їхати. Вона намовляє пані на Каліфорнію, але пані не хоче про ц е навіть чути. ІВАН: Д о б р е. Я напишу їй сюди листа, вивідаю про все. А тоді п оба чимо, що б у д е можна зробити. 1 я вам таки залиш у телеф он і адресу. (Виймає блокнот, пише, видирає карт ку, подає К атрусі): Ну, бувайте з д о рові, Катрусю! І держіться! Пам’я тайте, що на вас лежить тепер вели кий обов’язок: допомогти пані пере бути той найважчий час. (Збирається виходити). КАТРУСЯ: Пане маляр! КАТРУСЯ (мнучись): Я хотіла вас щось спитати, але не знаю , як зачати. Бо я, хоч проста жінка, але розум ію дещ о. ІВАН (серйозним тоном ): Ви р о зум на жінка, Катрусю, і напевне не спитаєте нічого непотрібного. КАТРУСЯ: О, ви вже мене з н е о х о тили! Бо те, що я хо ч у вас спитати, напевне видасться вам дурне. ІВАН: Ну, говоріть уж е, Катрусю! В чому справа? КАТРУСЯ: Я... я нераз думаю над тим, чи то добр е, що пані про ніщо не знає. Пані так побивається, бо їй здається, що пан доктор... що пан доктор був святий. ІВАН: І нехай їй здається! Не смій те ніколи казати пані про... про те, що ви собі видумали. Ніколи, Катру сю, розум ієте? Ніколи! Нам часом приходять у голову різні підозріння, а на ділі воно зовсім не так. КАТРУСЯ: Як би ви знали все, що я знаю , то напевне так не говорили б. ІВАН: Все одно, Катрусю, все одно! Не завдавайте пані своїми... своїми здогадам и, чи чим там — щ е одного удару. Ви не хочете ж ї ї добити, правда? КАТРУСЯ: Д обр е, пане маляр, д о бре. Нехай б у д е по-ваш ому. Нехай пані мучиться вже до смерти думкою, що то все ї ї вина! ІВАН: 3 часом пані зр о зу м іє, що тут не було нічиєї вини. Сталося н е щастя — і все. Але, д о того треба часу. Пам’ятайте, Катрусю: треба ли шити пані час і спокій. А тепер, я вже піду. Бувайте здор ов і, Катрусю! Я скоро дам про с е б е знати. (Іде поволі до дверей, виходить). КАТРУСЯ: Бувайте й ви зд о р о в і, пане маляр! (З ід х а є, витирає ганчір кою від пилу ніс, береться далі при бирати). На порозі праворуч стає Олена, в чорному. ОЛЕНА: Катрусю, хто тут був? КАТРУСЯ (кинулася від н есподі ванки в з а д ) : Пані! Пані моя прийшла! ОЛЕНА: Я питаю вас, Катрусю, хто тут був? КАТРУСЯ: А хто міг бути, як я д і стала наказ нікого не впускати? ОЛЕНА: Я чула тут голоси. КАТРУСЯ: Нехай пані самі подум а ють: хто міг бути, як я нікого не впу скала? ОЛЕНА: Катрусю! Не говоріть зі мною, як з дитиною! Я вас питаю: з ким ви розмовляли? КАТРУСЯ: А з тим, прошу пані, хто мож е прийти сюди сам. Хто має ключі від т о ї хати і має право тут бути. Па нів брат. Той, що більше журиться вами, як ваша рідна сестра. ОЛЕНА: Ви знаєте, щ о ви мали держати двері на ланцюжку! КАТРУСЯ: Ой, прош у пані, того вже забагато! То той бідний маляр забороняє мені сказати вам правду, аби вас не вразити, а ви говорите про нього, як про якогось злодія! ОЛЕНА (підходить ближче до Ка НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1968 29
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
