Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ЧЕТВЕРТИЙ АКТ Та сама обстановка. Катруся п ер есу ває меблі в частині вітальні з місця на місце і спостерігає ефект. КАТРУСЯ (д о с е б е ) : Вж е все попе- рейкачувала... Б ож е, мій Б ож е, і поки воно так бу д е? ! На порозі дверей праворуч стає Іван, у зимовому пальті, з капелюхом У руках. . ЛВАН: Катрусю! КАТРУСЯ: Пан маляр! Господи Б о ж е! Ой, пане маляр, пане маляр, і як ви могли нас так лишити?! ІВАН: Я мусів виїхати, Катрусю, ви знаєте: пані не хотіла мене тут ба чити. КАТРУСЯ: Та знаю , знаю ! Пані й тепер не хоче нікого бачити на очі. Але, тут треба якоїсь помочі, хоч би пані й гнівалася. Пані не можна так лишити! ІВАН: А що з сестрою пані? КАТРУСЯ: Виїхала, тиждень тому, але ще має приїхати. ІВАН: Чи... чи пані не читає листів? КАТРУСЯ: Та куди там пані д о ли стів! Перше, як була тут пані Наталя, то читала й відповідала на деякі. А тепер от, ціла їх копиця лежить на столі. (П оказує на низький стіл, заки даний пош тою ). ІВАН: І телефоном не можна до вас добитися. (Розглядається по кім наті): Д е подівся телефон? КАТРУСЯ: 3 телефоном то була ц і ла історія! Тоді... по всьому, пані х о дила по кімнатах і повторяла: „То че р ез телефон! То все через той теле- ф он!“ А потом у закликала компанію і казала позабирати телефони. ІВАН: Чи пані виходить? КАТРУСЯ: Пан маляр питає: на ву лицю? Пані не сходить у ж е навіть згори. От, я так тут усе попересувала, бо чекаю, що одного дня вона зійде, то не хочу, щоб їй пригадувалося давнє. Але — д е там! Ходить, ходить по кімнаті, а вниз не зійде! Чуєте? Чуєте ті кроки? Я вже не годна того слухати! ІВАН: Як ви дум аєте, Катрусю, чи пані схотіла б мене бачити? КАТРУСЯ: Ой, бою ся, пане маляр, що... ні. Раз я чула, як пані Наталя сказала щось про вас... ІВАН (напруж ено, але стри м ано): І що сталося? КАТРУСЯ: Пані відповіла так го стро, як щ е ніколи: „Не говори мені більше про Івана! Прошу тебе, раз на за в ж д и !“ ІВАН: Так... Ну, д обр е, Катрусю, я вже піду. Але, я залишу вам свою ад ресу і телефон. Якщо б тут щось не д о б р е сталося... КАТРУСЯ: Щ о ще гірше м ож е тра питися, як у ж е сталося?! Ви не пізна ли б наш ої пані. (Пхинькає). ІВАН: Коли ви сподіваєтеся назад сестри пані? КАТРУСЯ: К ож ної хвилини вона мож е над’їхати. Вона намовляє пані на Каліфорнію, але пані не хоче про ц е навіть чути. ІВАН: Д о б р е. Я напишу їй сюди листа, вивідаю про все. А тоді п оба чимо, що б у д е можна зробити. 1 я вам таки залиш у телеф он і адресу. (Виймає блокнот, пише, видирає карт ку, подає К атрусі): Ну, бувайте з д о рові, Катрусю! І держіться! Пам’я тайте, що на вас лежить тепер вели кий обов’язок: допомогти пані пере бути той найважчий час. (Збирається виходити). КАТРУСЯ: Пане маляр! КАТРУСЯ (мнучись): Я хотіла вас щось спитати, але не знаю , як зачати. Бо я, хоч проста жінка, але розум ію дещ о. ІВАН (серйозним тоном ): Ви р о зум на жінка, Катрусю, і напевне не спитаєте нічого непотрібного. КАТРУСЯ: О, ви вже мене з н е о х о тили! Бо те, що я хо ч у вас спитати, напевне видасться вам дурне. ІВАН: Ну, говоріть уж е, Катрусю! В чому справа? КАТРУСЯ: Я... я нераз думаю над тим, чи то добр е, що пані про ніщо не знає. Пані так побивається, бо їй здається, що пан доктор... що пан доктор був святий. ІВАН: І нехай їй здається! Не смій те ніколи казати пані про... про те, що ви собі видумали. Ніколи, Катру сю, розум ієте? Ніколи! Нам часом приходять у голову різні підозріння, а на ділі воно зовсім не так. КАТРУСЯ: Як би ви знали все, що я знаю , то напевне так не говорили б. ІВАН: Все одно, Катрусю, все одно! Не завдавайте пані своїми... своїми здогадам и, чи чим там — щ е одного удару. Ви не хочете ж ї ї добити, правда? КАТРУСЯ: Д обр е, пане маляр, д о бре. Нехай б у д е по-ваш ому. Нехай пані мучиться вже до смерти думкою, що то все ї ї вина! ІВАН: 3 часом пані зр о зу м іє, що тут не було нічиєї вини. Сталося н е щастя — і все. Але, д о того треба часу. Пам’ятайте, Катрусю: треба ли шити пані час і спокій. А тепер, я вже піду. Бувайте здор ов і, Катрусю! Я скоро дам про с е б е знати. (Іде поволі до дверей, виходить). КАТРУСЯ: Бувайте й ви зд о р о в і, пане маляр! (З ід х а є, витирає ганчір кою від пилу ніс, береться далі при бирати). На порозі праворуч стає Олена, в чорному. ОЛЕНА: Катрусю, хто тут був? КАТРУСЯ (кинулася від н есподі ванки в з а д ) : Пані! Пані моя прийшла! ОЛЕНА: Я питаю вас, Катрусю, хто тут був? КАТРУСЯ: А хто міг бути, як я д і стала наказ нікого не впускати? ОЛЕНА: Я чула тут голоси. КАТРУСЯ: Нехай пані самі подум а ють: хто міг бути, як я нікого не впу скала? ОЛЕНА: Катрусю! Не говоріть зі мною, як з дитиною! Я вас питаю: з ким ви розмовляли? КАТРУСЯ: А з тим, прошу пані, хто мож е прийти сюди сам. Хто має ключі від т о ї хати і має право тут бути. Па нів брат. Той, що більше журиться вами, як ваша рідна сестра. ОЛЕНА: Ви знаєте, щ о ви мали держати двері на ланцюжку! КАТРУСЯ: Ой, прош у пані, того вже забагато! То той бідний маляр забороняє мені сказати вам правду, аби вас не вразити, а ви говорите про нього, як про якогось злодія! ОЛЕНА (підходить ближче до Ка НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1968 29
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
