Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Олена Цегельська Помічники св. Миколая В одному місті жили собі пан і пані Дворські — були це вже старші люди. Мали вони великий дім і город. Добре було їм жити, коли б не сусіди. А то зараз по руч жила ціла громадка дітей —• сиріток, яких татко згинув в ав- товій катастрофі. Було їх шесте ро у віці від двох до десять літ. Вони були дуже нечемні, бо ма мі самій було важко їх усіх при пильнувати, навчити гарної пове дінки. Чому ж вони так дуже докучили і далися в знаки тим Дворським? А так — старші лазили через паркан у сусідський сад, потім виломили стару дошку і зробили діру крізь яку лазили й молодші. Вони толочили грядки з квітами й полуницями, рвали ягоди, мор кву. То знов лазили по деревах, зривали недозрілі овочі, обїдалися ними, аж боліли їх животики. А пан Дворський ніколи не мав спо кою — то сварив, то гнався за ними, то забивав діру в паркані. Нічого не помагало. Одної осені вже було позим- ніло, коли Дворські сиділи вве- чорі в кімнаті якісь невеселі — нудьгували. От каже пан до пані: — Жаль, що наші сини погинули на війні. Жили б вони тепер, то наш дім був би повний унуків. Був би гамір, сміх, співи. — Заду мались сбидвоє. — Щось дуже похолодніло — сказав пан і піді йшов до календаря на стіні. — Не даром, та ж сьогодні вже на- вечер’я, а завтра празник св. о. Миколая! А по хвилині: — На диво, мені минулої ночі приснився дивний сон. Сплю, а мені все зда ється, що я у крамниці вибираю дитячі черевички, а все прига дую: мені потрібно шість пар — шість — шість... А пані на це: — Цікавий сон. А що я робила у цьому сні? —- Ти моя дорога, плела дитячі све- терики — і теж шість. Обидвоє задумались. Потім пані каже: — Це на мою думку заклик, що ми повинні зробити якесь добро цій шестерні сиріток-сусідів. Тож сам св. Миколай кличе нас собі до помочі. — Що-о-о -— видивився пан Дворський — я маю робити якесь добро тим гультаям, завадіякам? Тим, що мені спокою не дають? Ні, ніколи! — сердився... Але добра пані Дворська якось упросила і після обіду сіли оби двоє до авта, та й поїхали до крамниці. І чого вони там не на купили: черевиків, светерків, та іншого одягу. А всього по шість. До того ще й солодощів та ігра шок. А вдома якось так їм стало ве село, такі раді. — Ну каже пан Дворський — вже вечоріє, пора нам понести да рунки. Однак я не хотів би, щоб діти нас пізнали. Передягнімся за когось! Пан почепив собі сиві ву са і бороду, на голову взяв баран- кову шапку, одягнув штани-шара- вари. Ну, зовсім козарлюга! А па ні вив’язала на голові хустку, мов дядина із села. А ще обидвоє на мазали собі обличчя білим і чер воним і почіпляли якісь окуляри. Пішли з клунками, торбами і по стукали до дверей сусідів. Уві йшли — а там крик, гармідер, ме тушня. — Слава Ісусу Христу! — гук нув голосно пан Дворський гру бим голосом. І нагло все втих ло. Мама підійшла до чужих: — Просимо, просимо гостей до хати, просимо сідати! А на це гості: — Ми подорожні. От змерзли, до звольте погрітись. — І посідали на стільцях. Зчудовані діти див ляться —- всі тихо... По хвилині дідусь каже: — Забагато нам тут дещо двигати і затяжко. От ма тусю — заберіть собі це все. То вам подарунок за те, що ми від почили. Попрощались і пішли. А на другий день, у сам праз ник св. о. Миколая, Дворських стрінула дуже мила несподіванка. Прямували вони до гаражу, щоб поїхати до церкви, як із сусід ніх дверей вийшла мама. За руку провадила двоє найменших дітей, а за ними гуртом підбігали стар ші. Та які ж вони чисті, гарні! І радісно гукають: — Добрийдень панові! Вітаємо паню! А в нас був Святий Миколай — вчора був, об дарував нас! — І мене, і мене! Га мір, радісний крик — а показу вання, а хвальба! Найменша дів чинка піднесла ніжку щоб пока зати новий черевичок — та й пе рекинулась у кучугуру снігу. З того всі сміялися. І дальше діти горнулися до своїх сусідів. Всім стало так радісно, немов то ні коли нічого прикрого між ними не було. — Гм — подумав пан Двор ський —- впевняють діти, що ба чили св. Отця Миколая, а я ж на нього не подібний. Хто його знає? Святий може і з’явитися дітям, щоб переконатись чи ми, його по мічники, добре справились... Яке це щастя принести комусь стіль ки радости... Від того часу дещо змінилося. З весною пан Дворський вставив у свій паркан дверцятка, на те, щоб діти сусідки могли коли захо чуть приходити до своїх добро діїв у сад або в хату. ПОДАРУНКИ ЧЕМНІЙ ДОНІ Свята жде чемненька доня. Міцно стиснула долоні, на колінця доня стала, до Святого промовляла: „Я вже, Отче Миколаю, про горобчиків подбаю, кину їм насіння жменьку. Нашу киценьку маленьку напою і нагодую. І сама не вередую: з ’їм усе, що дасть матуся, потім Бозі помолюся. Бути чемною я хочу, і не буду пустувати, щоб від Тебе, Добрий Отче, подаруночок дістати. “ А на ранок — два пакунки. Два пакунки прямо в ліжку. А в пакунках подарунки: ляля, м’яч і гарна книжка. Л. Гайдай 28 НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1968 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
