Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Гіроф. Степан Килимник Великдень Пам’яті М. Максимовича Ніч. Все життя села зосередило ся біля церкви. Людно й гомінно тут. В селі тиша, лиш зрідка за- пізнені кроки дзвенять уночі. Це якась людина запізнилася на кіль ка хвилин і поспішає з паскою. У всіх хатах блимає вогонь свічок чи лямпадок, а до церкви не пішли й залишилися вдома лиш немічні старці та малі діти... Високо ще здіймається полум’я вогню біля церкви. Вогонь цей розкладають, поправляють та підтримують сіль ські парубки. Й чого тільки не на несли вони для цього вогню з се ла — „позичили" так, щоб госпо дар не бачив: тут і старі колеса, і старі двері, і драбини від воза, і діжки, і ворота... Але за цю „по зичку “ ніхто з господарів не сер диться, і не забирає назад, бо це вважається жертва на святий очис ний вогонь... Нічна тиша порушується... Чут но метушню біля церковного вхо ду. Це церковна процесія, на чолі з священиком, з хором, Єванге- лієм, Плащеницею, образами та численними свічками. Тричі обхо дять навколо церкви, в церкві ні хто не залишився. Задзвеніли свіжі голоси хору, могутня й переможна пісня ..Воскресення Твоє, Христе- Спасе, янголи співають у небі...“ несеться далеко-далеко в безмеж ні простори ночі. Господині здій мають рушники зі своїх пасок, а в кого не була засвічена свічка, по спішно світить. Обкадивши паски священик читає молитви, прохо дить і святить паски. Де тільки священик посвятив, одразу госпо дарі підхоплюють кожний свою паску й чимдуж поспішають до дому. Усі члени родини на перший день Великодня вмиваються кра шанкою. Господиня наливає в мис ку води, кладе туди 2—3 крашан ки, а господар кидає дрібну мо нету й усі по черзі вмиваються. Вірили, що тоді будуть здорові, рум’яні, як крашанка червона та багаті. Коли є дівчина на виданні, то вмивається перша і виймає од ну крашанку з води. Найстарша доросла дитина, дочка чи син, що вмивалися останніми, забирають крім крашанки — ще й гріш, що батько вкинув у миску. У давнину паску святити ніс го сподар, з нею він і повертався до дому. Святили паску у спеціяльній посудині (,,дорінник“) чи в коши ках. Така посудина зберігалась лиш для згаданої мети й ні в яких інших справах чи потребах не ви користовувалась. Господар обходив зі свяченим своє господарство: заходив до ху доби — потім заходив у клуню і до бджіл. Обійшовши своє обійстя та похристувавшись із худібкою, бджільми, садом, городом та ін шим, господар входить у хату. Господиня відчиняє йому двері зі свічкою в руках. Усі в хаті зу стрічають ,,свячене'1 стоячи. Го сподар христується з усіми окли ком ,,Христос воскрес!11 і тричі з кожним цілується. Коли є дівка на виданні, то батько розв’язує бе- саги їй на голові, приказуючи ,,а- бись у людей була велична, як паска пшеничнаВ інших місце востях батько тільки торкається голови дітей ,,дорінником“, потім ставить на стіл, а господиня-мати розв’язує і розкладає свячене на стіл для розговіння. Коли свічка не засвічена, світять та застелю- ють лавки рушниками. Урочисто всі сідають за стіл, здебільшого по старшині. Коли є малі діти, й їх будять, а навіть не мовлят на руках тримають, щоб разом сидіти за свяченим, разом розговлятись. Це розговіння від бувається разом із душами дідів- прадідів, що в цей день не вважа ють їх за покійників. Батько чи ді дусь (старший) сідає на покутті, на святому місці, де перебувають у цей час духи-душі, решта сідає по старшині на застелених рушни ками лавках, бо „поруч сидітимуть і душі**. Після обкурення хати ладаном чи зіллям із пахучих трав та після спільної молитви, всі сідають. Ді дусь чи батько розрізує яєчка (свячене) на стільки частин, скіль ки в родині душ. Бере кусник, за прошує взяти всіх і промовляє „Христос Воскрес!“ Йому відпо відають „Воістину Воскрес!“ Після цього господиня крає свячену пас ку і роздає всім. Далі батько чи дідусь підіймає першу чарку і по христувавшись із присутньою ро диною, звертається до душ небіж чиків: „Христос Воскрес! Святії родичі, їжте, пийте, вживайте й нас грішних споминайте". (М. Гру- шевський: Історія української лі тератури, т. 1). Батько, випивши чарку, наливає матері, яка також своєрідно при мовляє й христується з родиною й небіжчиками, часто називаючи їх по імені; напр. „Рідні дєдю й рід на нене, хай весело раюється вам зі святими в небі!“ Після матері чарка переходить до дорослих ді тей, а малим дають на цей день мед чи вино. Чарка під час розго віння переходить лиш один раз. Пі сля чарки споживають усі свяче не. Перед розговінням мати відрі зує цілушку зі свяченої паски й ховає. Коли народиться в родині дитя, дають поліжниці, а як корова отелиться, дають також і корові. Шкаралупи зі свячених яєчок, кості з поросятка, поріб’я та шин ки й кришки — господиня обереж но збирає, щоб ніщо не впало на долівку. Усе це потім закопується на межі ниви, щоб охоронити збіжжя від бурі, зливи та граду... та дати свяченого і ниві. Кришки з свяченого віддають курам, дріб но потовчені. В деяких місцево стях шкаралупи з свячених писа нок закопують у городі. На перший день Великодня, а в більшості — перших три дні, — нічого не вариться, і піч не топить ся, а їдять лише все приготоване до Великодня. Лиш паски посвятять, як за пів години вже виграють дзвони на дзвіниці й не вгавають вони пер ших три дні Великодня. А дзвони Великодні „тридзвон", „пере- дзвон" особливо грайливі й веселі. У більшості місцевостей Укра їни вважали, що на Великдень кожний господар бодай один раз мусить бамкнути в дзвін. Віруван- (Докінчения на стор. 6-тій) НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1967 З
Page load link
Go to Top