Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
давно вже запросили їх на Свят- Вечір. Саме тоді, як перша і друга чоти наблизились до села, НеС'ПОДІ'З'Я'НО ПОЯВИВСЯ перед НИМИ один із кінних розвідників, ЩО їх командир ще вранці вислав був на розвідку. Вмить зіскочив із коня і звітував одним духом: — Друже командире! Скоро баїнда польських боївкарів, яких 300 чоловік інападе на це село. З «И'МИ ще й доволі великий відділ польського війська — мабуть зо дві сотні. — Дякую, друже вістовий! — сказав командир і миттю покли кав до себе чотових перших двох чот. Разом із декількома 'старши ми стрільцями 'ВОНИ відбули ко ротку нараду. Його плян ясний: перша чота /в розстрільну перед селом. Друга чота приймає обо рону села з обох боків. А кінного розвідника негайно післав у дру ге село до третьої й четвертої чоти по допомогу. Мовчки всі вислухали й при такнули. — Пригадую, друже чо товий, що ви є моїм заступником, — додав командир, — і якби щось трапилось зо мною, командуєте всією сотнею. — Наказ, друже командире! ■— виструнчився чотовий. За мить село наче завмерло. Але це була тиша перед бурею, бо вже за неповну годину загра ли кулемети. Це перша чота зу стріла наступ поляків. А незаба ром почулись стріли з боків — це 'польські боївкарі старались обійти село. Командир спрямував свою увагу в той бік і пересунув туди рій стрільців із двома, куле метами. По дорозі туди поцілила' його черга з ворожого кулемета. А бій кипів — шалений криваг вий бій. Чути було грімкі слона команди, долітали й вигуки з дру гого боку. Здавалось, що це са ме пекло розірвалось над приниш клим селом. Та враз серед поляків повстала страшна метушня. Це ж повстан ці взяли їх у два вогні. Бо ж тре тя й четверта чоти, що пішли були в напрямі сусіднього села, почувши стрілянину, завернули і поспіши ли з допомогою своїм друзям. Поляки почали втікати. Повстанці погнались за ними і розгромили дощенту. Хоч і втомлені, проте радісні, упоєні перемогою, вертались по встанці до села. Люди виходили з хат дякували за оборону та за прошували їх до святої вечері. Всі мимоволі поглянули вгору, шукаючи першої зірки. А вона, що давно вже була появилась на небі, мерехтіла тепер ярким мін ливим сяйвом... Командир лежав на постелі в селянській хаті. Мав уже пов’я зану голову, а похилена над ним медсестра, закладала перевязку ще й на йото ліве рам’я. До постелі наближився чото вий першої чоти, заступник ко мандира. Виструнчившись, здавав звіт: — Друже коїмандире! Зголо- шую, що третя і четверта чоти (так, як ви сподівались) прийшли нам з допомогою, тож бій закін чився нашою перемогою. Ворог розгромлений так, що не скоро покажеться тут удруге. У нас 9 ранених і 4 вбитих. Ранені пере в’язані, а вбитих друзів завтра поховаємо' з належними повстан ськими почестями. Застави і стій ки розставлені. А тепер жду даль ших наказів, друже командире! — Дякую, друже чотовий, і — вітаю з перемогою. Щодо даль ших наказів, то ви вже їх самі видаватимете. Ви ж заступаєте мене. А тепер, будь ласка, сідай те до святої вечері, бо ж стрільці давно вже ждуть на вас. — Та й вам, пане командире, подамо святу вечерю, — сказала ґаздиня, турботно поглядаючи на раїн єн ото командира. —■ Дякую вам, ґаздине! Але ж бо я нічого не можу їсти, тільки ■несамовито хочеться пити. —'То напийтесь узвару із су шені! Дякуємо вам, що оборони ли нас від поляків та й бажаємо, аби ви щасливо видужали. Дай Боже, аби в наступному році свят кували ви Свят-Вечір разом із своєю родиною! Командир мовчки дивився на стелю. Медсестра завважила, що він схвильований і, подаючи йому якийсь лік, сказала: — Вам треба заснути, друже командире. — Чи ж годиться спати тоді, коли усі святкують? — пробував усміхнутись. — Краще вже, дру же Христино, попросіть хлопців, щоб з-аколядували. Лежав спокійно і слухав коля док. Згодом почав непокоїтись. Мабуть підходила гарячка, бо все так якось дивно закружляло по хаті. Почала зникати межа поміж дійсністю і уявою. Медсестра мі ряла температуру і заспокійливо поклала долоню на його чоло, що й почерез перев’язку було гаря че, наче граінь. — Як це добре, Наталко1, що ти прийшла! -— шептав ранений. Медсестра насторожено диви лась на нього. Було ясно, що він маячив. — А де ж діти, Наталко? Сплять уже? — запитав. — Та же сплять — відповіла тихо Христина. — Дар очка, певно, говорить уже? — Аізже ж, говорить і часто згадує тата. — Та невже?! — зрадів. — А Юрчик? Чи великий виріс? — Ще й який великий! Козак, хоч куди! — Ох, який же я радий та який радий!.. — сказав, засил ля ючи. — Що це таке з паном коман диром? — налякалась ґаздиня. — Командирові маячиться, що йото жінка та 'й діти прийшли до нього — сказала шепотом мед сестра. — Ой, пані! Та же то сама Ма ти Божа пам’ятає про пана ко мандира та й посилає йому такі привиди, аби і в нього був якийсь Свят-Вечір, — зітхнула ґаздиня. В жовтні 1966. НАШІ БАЖАННЯ Найщиріші бажання з нагоди іме нин шлемо нашій почесній голові п-ні Михайлині Чайковській і складаємо з тієї нагоди 5 дол. на пресовий фонд Нашого Життя Управа 20 Відділу СУА ім. Олени Теліги у Филаделфії ЗАМІСТЬ ПРОЩАННЯ Замість прощання п-ні Юлії Шква рок, містоголови попередньої Управи нашого Відділу з приводу її виїзду, складаємо 10 дол. на пресовий фонд Нашого Життя Управа 87 Відділу СУА ім. Олени Степанів, Кентон, Огайо 6 НАШЕ ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 1967 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
