Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Перед Різдвом Марія Адріяна Кейван „За багато гомону, за багато блиску“ — думала Віра і розгля далася за тихим закутком. Вона хотіла на самоті впорядкувати бу рю думок, що її викликала нена дійна зустріч з Андрієм. Та у просторій хаті панства Колачів даремне було шукати тихого за кутка — всюди були гості, всю ди був гамір голосних розмов, брязкіт чарок та срібла. Всі світла світилися, а дзеркала подвоюва ли кількість лямп, як і криштале вих ваз та живих квітів. Над блис кучими підлогами миготіли різ нобарвні шовки та парча жіночих одягів. Веселі сміхи їх власниць змішувалися у повітр’ї з пахоща ми й димом папіросок. До того доходив запах кави, що' парувала у чашках, а все разом складалося на атмосферу вдалої гостини. В одному кутку вітальні патефон грав коляди — хоч це було' ще перед Різдвом — та їх мелодії губилися у загальному гаморі. Гості поділені на гуртки, були надто зайняті своїми розмовами, щоб прислуховуватися до платі вок. А Віра, не знайшовши самот нього місця, сіла біля вікна, де декілька пань пило каву. Вона намагалася робити враження, що бере участь у їх розмові та по- правді навіть не знала, про кого вони так живо говорять. Крізь відхилену завіску видно було за сніжений світ за вікном і спокій зимової ночі манив її більше, ніж розмова. Такого спокою вона шу кала для себе, бо здавалося, що від неспокійних думок голова от- от не видержить та розколеться на двоє. Там, у її голові, змага лися із собою два образи, два Андрії. Із закутків пам’яті виплив на поверхню виразний образ дав нього Андрія, якого вона згаду вала рідко та завжди з сантимен- том. Рядом із ним стояв сьогод нішній Андрій і нахабно намагався зіпхнути давнього у безодню за буття. Це наче б не були два об рази тієї самої людини, а двоє різких, чужих собі людей — ко лишній Андрій — вродливий, еле гантний медик, за яким оглядали ся всі дівчата на університеті і те перішній —- передчасно постарі лий, недбайливо одягнений, з про- рідлою, колись буйною, чуприною та пожовклим обличчям. Тому то у першій хвилині зустрічі Вірі хо тілося крикнути вголос „ні, це не він, це інша людина “. Та оче видно вона не крикнула цього, тільки промимрила якусь баналь ну фразу про те, як приємно зу стрітися по стільки роках. І за раз же відійшла, буцімто привіта тися з іншими. Та насправді це була втеча. Вона втікла, бо боя лася, щоб Андрій не відчитав пе реляку в її погляді. Тепер вона дивилася крізь вік но на спокійну вулицю передмі стя. На ній не було прохожих, тільки вкриті снігом дерева мрія ли про Різдво, що продовжить дні та наблизить весну. А тоді вони знову зазеленіють — і від цих мрій вуличні ліхтарні поза дере вами світили зеленкуватим сві тлом. Довгий ряд світел дедалі зливався в одну світляну смугу, що пливла кудись дуже далеко і вливалася у засніжену тишу між небом і землею. Вірин зір поман дрував тією смугою і вона запро вадила ЇЇ думки у дитинство, де було ясне радісне Різдво. Те да леке світло, що було відбиткою Різдвяної радости, потрохи за спокоїло її. Патефон, що терпеливо грав увесь вечір, враз замовк. І на ди во, хоч ніхто не слухав його гри, всі помітили його мовчанку. Враз із тим помітили пізню пору, свою і господарів втому, згадали зав- трішні обов’язки й одні за одними почали прощатися та відходити. На місце кожного гостя, що за лишав хату, втискалося знадвору морозне повітря і на мить прони зувало думки залишених гострим жалем за чимсь безповоротньо втраченим, чимсь, що могло бути молодістю, батьківщиною, Різдвом або всім враз. Повернувшись домів, Віра дов го не могла заснути. Вона знову думала про Андрія, якого при прощанні запросила на святу ве черю. їй все ще не хотілося по годитися з його зміною. До того вона була певною, що змінився не тільки зовнішній вигляд. Декіль ка речень, якими вони обмінялися при прощанні, не залишали сум ніву, що колишній естет став ци ніком. Все ж таки він виразно зрадів її запросинами... Потім вона думала про всі обо в’язки, що ждали її у зв’язку із святами, про довгу листу закупів, ще довший список адрес, куди треба було вислати побажання, про передріздвяні базари та го стини і в світлі тих думок Різдво більше втомляло, ніж радувало. Вона згадала давні Різдва, що приносили радість, не турботи і думала, чому це так... Та до від повіді не додумалася, бо думки стали розпливатися у якесь мря-; ковиння без виразних зарисів. НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1966 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
