Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Ісидора Левкович Свята Вечеря Коли вже все приготоване до вечері, коли все „шмаття1* по здіймано з жердок у хаті, бо в час свят „нічого не сміє висіти", коли вже всі помилися й пере- дягнулися у святкову одежу і при несено до хати все те, що згідно з традицією є 'необхідне, — за сідають до свят-вечірньої трапези всі члени родини, разом із служ бою, якщо така є. Членів родини, що неприсутні вдома, згадують при вечері і залишають для них ложку. Господар запалює свічку, бо як „світитсі свічечку, тоді ве- черїють душі". 'На західніх окра їнах нашої землі починають ве черю від проскурки з медом, ,,штруцлі“ або паляниці з медом. На Підкарпатті, а також і галиць кому Поділлі почанають від куті, або, як де-не-де називають, від „пшениці". На Стрийщині першу ложку куті дають Василеві, себто сно пові на те, щоб „дідух їв і по- мерші душі“. Ця ложка стирчить у снопі аж до Нового Року. Го дування діда-снопа виглядає в ін ших місцевостях приблизно так: В Городку Ягайл'онському ще перед вечерею кладуть у середи ну снопа, колач, сплетений утроє чи в четверо та посиланий ма ком. Під час вечері його витяга ють і їдять. У Клубівцях втика ють у сніп пампушки. У Прошо- ві, по вечері, чотири „цілуцгки" (окрайці хліба), а в Лксятичах ложки на те, щоб він „також ве черяв". Другу ложку куті кида ють вгору до стелі. Цей звичай має різні пояснення в народі. В одній місцевості кажуть, що це на „бджоли". Як хтось зловить спадаючу кутю, то буде мати ща стя ДО бДЖІЛ, ЛОВИТИМе рОЇ і ВОНИ втікатимуть. В іншій місцевості хочуть знову знати, скільки кіп пшениці буде, а ще в іншій ки дають тому, „щоб брикали воли- корови і 'ми були здорові11 та щоб худоба здорова виходила на па совища. Третя ложка куті йде до дійниці. Її вже набирає господи ня. Це вечеря для худоби. А ко ли вже їдять кутю, то при пер шій ложці замикають очі й при говорюють: „Жиби так птахи не виділи пшениці їсти, як ми не ви димо до рота «ести“. Вечеря проходить у поважно му, але не сумному настрою. Ко жен звертає увагу не лиш «а свої слова, але й «а поведінку та діла. Майже всюди п і д час вечері п’ють горілку, але пиячити «є вільно. Треба однак пам’ятати, що „на свєтий вечір не можна пити го- рівки, доки кутається пшеничку, бо як вони (душі померлих) вздрут горівку, то повтікають". Отож п’ють чарку, дві, опісля обов’язково всюди їдять часник, натирають ним собі руки, чоло, груди, а навіть ще перед вече- рою, обводять ним подекуди хату. По вечері посуди не прибирають зі стола. Це для „душ", які вже є в хаті, або які прийдуть опівно чі чи взагалі вночі, коли всі вже будуть спати. У Судовій Вишні рештки проскурки кладуть на вік но, але загально в інших місцево стях вона лишається на столі або в діжі. Є по селах ще такий звичай, що в день Свят-Вечора обдаро вуються зі своїми родинами та сусідами медом та маком. Очеви дно, мед дарує той, у кого є па сіка. Але віддаючи глечика від меду треба пам’ятати, що його не треба мити. Після вечері засилають най ближчим родичам, добрим сусідам, хворим та бідним свят-вечірні страви. На галицькому Поділлі зберігся звичай, що й священикові теж посилають вечерю. Звичайно йдуть із нею діти. Слід додати, що в тих околицях „бабуся-по- зитуха" тішиться спеціяльною по шаною, бо вона дістає від кож ної „своєї дитини" книша, пирога і голубці на вечерю. Треба ще додати, що жінки, щоб зробити, як то кажуть, чоло вікові несподіванку, ховають пляшку горілки за сніп. Під час вечері господар обшукує снопа1, цікавлячись, чи йому „дід" щось не приніс. Після вечері співають коляд. Ніч під Різдво „коротша", бо ра но-вранці треба вставати, щоб піти в церкву. Ліжка ніде не роз стелюють. Старші взагалі не сплять, щоб „збіже не падало", а діти, бавлячись на соломі, так і засинають на ній. А щоб щастя було для дитини, кладуть її спа ти н& .сіні чи соломі під столом. Хлопці та дівчата по вечері ви бігають на поріг і слухають звід ки „гавкне пес", бо звідти буде суджена чи суджений. Дівчата забігають до своєї або сусідньої дровітні за рубаними дровами, в хаті лічать поліна чи „до пари". Роблять також маленькі переве сла і перев’язують ними дерева. А кожне таке перевесло має на зву якогось хлопця. Котре з них найдовше задержиться на дереві, то так зватиметься суджений. Дів чата очікують також, щоб гілки вишні, зрізані на Андрія, зацвіли на Свят-Вечір. Якщо вишня за цвіте — дівчина заміж вийде ще цього самого року. Швидко проминає вечір, а ра ненько забирають до церкви і найбільшого лінюха. Ще перед відходом у церкву має наступити певна* дія, а саме: треба пере ступити через горіточу „скипку" під порогом і наступити ногою на виїверненого догори вовною ко жуха, що лежить за порогом. Пі сля того кажуть, що „найгірше ■вже перейшли", себто „перейшли той вогонь". Бажанням 'кожного є, щоб по дорозі до церкви когось зустріти, але обов’язково мужчину. Хлопці й дівчата стараються запам’ятати ім’я такого стрічного, бо так по- винин чи повинна називатись су джений чи суджена. На Різдво ніде не замітають хати і не можна ходити до сусі дів. У деяких місцевостях не мож на спати того дня, щоб „збіже не зросло в полі". Як стемніє, не світять світла й лягають напотем- ки; спати. Прим.: Подаємо уривок із магістер ської праці авторки „Українські на родні Різдвяні звичаї", зложеної в Українському Вільному Університеті та виданої накладом Укр. Вид. Спіл ки в 1956 р. з передмовою проф. Ва- дима Щербаківського. НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1966 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
