Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Олена Цегельська Т а й н а м е д я н и к о в о г о с е р ц я Сьогодні, у день Свят-Вечора у кухні великий рух. Мама варить різні страви, діти помагають, щось товчуть, щось подають, щось добувають із холодільника. Вже починає вечоріти. Поиготу- вання добігають до кінця. Нагло мама зауважує, що най старшої доні Ганнусі їв кухні не має. Вийшла з хати, чи що? —- Тосю, — кликнула наймо лодшу —- не знаєш, де Ганну ся? Час би вже накривати до сто лу, а .вона десь щезла. Поклич но її! Тося вложила пальчик в уста, глибоко задумалась і покрутила голівкою. —- Ні, ке можу мамі сказати, це тайна! Бо Ганнуся сказала', що права рука має ївсе звати, а ліва нічого... Мама сердечно засміялась: — Йди, ти, Тс сю, яка тайна може бути перед мамою? Говори сміло! Тося покрутила голівкою: —- Ні, мамо, а як хлопці по чують? На це обидва братіки нахмури лись: — Ми не цікаві на ваші тайни! — ображено вийшли з кухні. А мама дальше: -—Ну, скажи вже мені до .вуш ка! І Тося почала: — Вона побігла до своєї то варишки Любки і понесла їй своє велике медяникове серце. Це серце подарував їй св. Миколай і вона його дотепер тримала їв шафці, завинене у срібний папір. А тепер понесла в подарунку Любці, бо її мама хвора й вона не матиме ні куті, ні Свят-Вечора. —- Ага! — сказала мама — і тому це тайна: і тому ліва рука не повинна знати, що права добро го робить. — Так, так, матусю! — І по клала пальчика на уста. — Пст! Тихо, бо це тайна! За малу хвилинку ©бігла до кухні і сама Ганнуся. Зарум’яні ла від морозу, з капузою на пів голови. Задихана відразу стала звітувати. Так, була у своєї то варишки Любки. Мусіла її від відати, мусіла! Мама глянула на доню здиво вано': — Як ти виглядаєш, дитино, руки в якійсь сажі і на личку чорн і плямк, де ти так замурза ла сь? — Ох, та ми обидві з Любкою визбирували в пивниці вугілля, щоб підкинути в огрівання. Бо ж тоеба, щоб у них на Свят-Вечір бодай тепло було. Мама Люби, пані Гірна хвора і не може при ладити святочної вечері. А мама: — Пані Гірна? Чи це не така невеличка, білявенька, зі синіми очима пані? — Так, так, мамо! Ця сама! — Ах, та ж я її знаю! Ми ко лись разом працювали! Шкода, що я не знала про її недугу... ВИВІРКА Маленька, довгенька, Хвостик пухнатенький, Буває жовтенька, А бува й чорненька, — Вивірка-звірятко, Наче те дитятко: Цілий день стрибає, Бавиться, гуляє. Де лиш горішки зачує, Так туди мерщій мандрує, Без найменших перешкод Із землі аж до висот Вивірка стрибає, Наче птах літає. Я хотів її спіймати Та не міг ніяк здігнати. Петро Кізко Але ми щось зробимо, щоб вона мала Сват-Вечір... — Що таке, мамочко? -— спи тали дівчатка одна поперед одну. — Це моя тайна,! — засміяла ся мама. — Як тої ти казала про1 ліву руку, Тосю? Тобі, Ганнусю, треба помитись, а ми вже з То- сею накриємо стола: Незабаром сідаємо до вечері. 'І так пішло все звичним ходом. Як кожного Свят-Вечора, батьки поділились із дітьми просфорою, потім засіли до смачних пісних страв. Потім засвітили ялинку і проколядували' „Бог Предвічний11. Здавалось, що нічого нового цього року не буде. Але Ганнуси з Тосею раз-ураз позирали на маму. З маминої ус мішки знали вони, що незабаром вони почують про мамину „тай ну". І справді! 'Коли тільки втихли слова коляди, мама вийшла, до кухні. Видобула із сховку кілька посудин і стала накладати всіх Ов'ят-Вечірніх страв. — Отак, бачите, дівчатка, —- почала мама, — колись, у рідному краю діти несли частину цих страїв до дідуня й бабуні, або до дядька й дядини, або до хресних батьків. А ми тут не маємо їх, щоб із ними поділитись. Але Бог післав нам когось іншого. Сього дні поділимось нашою вечерою із панею Гірною і її Любкою. Вони заступлять нам наших рідних. — А хто віднесе їх? -—- спи тали дівчатка. — Хлопці потягнуть санчатами кошик, а ви його внесете до ха ти. Заколядуєте під порогом та й привітаєте паню Гірну й Любку від нас. Скажете по-стародав ньому : — Віншуємо, вам щасливих свят, радісно зустрічати та в здоров’ї зоставатись. Віншує мій батько, моя мати та, й ми з ними. Щасти Боже! Зумієте повторити? Поки дівчата говорили „віншу вання:, хлопці побігли до гаражу по санчата. І вже в поспіху при кріпили до санчат кошик та виру шили. Це було недалеко. Радісним (Докінчення на обгортці) 28 НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1966 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
