Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
щекого населення Києва" за виразом Мілени Руд- •ницької в статті „Зінаїда Мірна“. І, хто знає, може 'неодин із несвідомих тоді українців —- кілька років пізніше, в рішальний час 1917 р. став свідомо на український бік, саме тому, що його українську приспану душу пробудили лекції молодої па тріотки, яка — і це дуже важливо, — знала, чого хотіла. Її тверді переконання, її послідовність у праці, навіть її маєстатична зовнішність робили враження. А в той час мало було свідомих українців в Наддніпрянській Україні. Софія Русова писала, згадуючи ті часи: „Мало було ініціятиви, матеріяль- них засобів, щоб провадити свою громадську справу так, як напр., проводили її поляки за царського ре жиму. Вони мали допомогу духовенства і свідомої національної буржуазії". Політична атмосфера густішала. Студентські страйки спалахували то в Петербурзькому, то в Мо сковському, то в Київському й інших університе тах. їх часово закривали, революціонерів арешто вували. На часописи, журнали загострено цензуру. Українська молодь побраталась із російськими ре волюційними партіями, бо панувала думка, що пе редусім треба скинути царя, що це є спільна мета поступових українців, і поступових росіян, що ре волюція принесе звільнення не лиш росіянам, але всім не-російським народам, що входили у склад російської імперії. Деякі українські жінки приєдна лись до тих, модних тоді гасел. Але Зінаїда Мірна, Людмила Старицька-Черняхівська, Олена Пчілка і деякі інші інтуїтивно вибрали собі інший шлях. Не дивлячись на різноманітність громадської праці, Зінаїда Василівна разом із Л. Старицькою-Черняхів- ською, Любов’ю Шульгикою й іншими взяла участь у Допомоговому Комітеті Опіки над Втікачами. На початку війни при перемінних успіхах на фронті великі маси втікачів із західніх земель ринули в Україну. Разом із тим через Київ перевозили за- кладників, що їх російське військове командування арештовувало й вивозило на північ і схід Росії. Ось як згадує про той час Надія Іщук, родом Шульгина; „Під час першої світової війни у Києві було товариство, що мусіло прийняти назву „Общество для оказивания помощи населенню юга Россіи, по- страдавшему от воєнних действий". Там працю вали — моя мати, Любов Шульгина (уроджена Устимович), Л. Старицька-Черняхівська, 3. Мірна, В’язлова й інші. Ми помагали також тим галичанам, що їх переводили через Київ і дбали про захист для дітей біженців. З тих захистів ми зробили україн ську школу, в якій учили Л. Старицька-Черняхів ська, моя мати і я, а також деякі із закладників. Зінаїда Василівна Мірна провадила фінансову спра ву і всі мусіли здавати їй справоздання з видатків. Вона була дуже точна, діловита і з нею приємно було мати справу". Пані турбувались про в’язнів, доставляли для них передачу, а деяких брали до себе на поруку. Праця в Допомоговому Комітеті була важлива ще тим, що зблизила українських громадських діячок Києва з діячами та проблемами Західньої України і помогла їм нав’язати тісніший контакт із західньо- українськкми землями. Серед закладників були її такі особистості, як Митрополит Андрей Шеп- тицький, Кость Паньківський, д-р Степан Федак і ін. У Києві вони перебували довший час під арештом. Членки Допсмогового Комітету дістали свої уча- стки. 3. Мірна мала Старокиївський поліційний участок. У часі І. світової війни в Українському Клюбі влаштовано шпиталь для ранених вояків. Зінаїда Василівна багато працювала в тому шпиталі і, як згадує Катерина Антонович, тоді особливо вияви лась її працездатність. Була там дуже корисною ще й тому, що мала закінчені фельшерські курси, так само як Софія Русова і багато розуміла в до гляді над хворими. У той час. коли в Києві Зінаїда Мірна розпо чала громадську працю, кожен уявляв собі тип „діячки", як людину ідейну і серйозну, але зовніш- ности досить неохайної. Бо так бувало тоді найча стіше. Діячка, зайнята вищими інтересами, ходила в стоптаних черевиках, мала недбалу зачіску й ні якого зацікавлення до модних вимог часу. І цей пісний вигляд міг кожну, навіть миловиду жінку, зробити непривабливою. Все, що зв’язане було із словом „мода", „елегантність" — вважалось спра вами нижчого порядку і зневажливо обходилось. Зінаїда Мірна не була на них подібна. Вбрана по моді, старанно зачесана — ніхто ніколи не бачив її неохайною — вона не впадала в. модні перебіль шення. Була завжди distinguee. Так само мешкання її не нагадувало мешкання діячки „старого типу". Туди приємно було зайти, бо воно було затишно й вигідно обставлене. Але якраз це не подобалось багатьом із тодішньої революційної жіночої молоді. „Ми її не любили", — казала одна з представниць тодішньої соціялістичної молоді — „ми були демо крати". їх відштовхувала від неї елегантність її мешкання, чепурна служниця, що зустріла їх чем ним „пані беруть купіль", коли вони в справі неспо дівано відвідали 3. Мірну. І ця чепурна покоївка, і цей сальончик, і ці мережива, все це здавалось їм зайвим, навіть викликало глузування. Відштовхував їх її панський вигляд, але це не було удав,ане — Зінаїда Мірна інакшою бути не могла. І може той „холодок", яким віяло від неї? Але вони мало знали її. Бо характеристичне, що 3. Мірна не приєдна лась до гетьманського, а саме до демократичного петлюрівського руху. І багатьом відомим діячам дуже імпонувала своєю енергією, діловитістю і своїм виглядом. Була дуже репрезентативна. Високого ро сту, зі спокійними рухами, без зайвого поспіху і нервовости. Мала велику витримку і самоопано- вання. Це був „тип Юнони", як назвав її Левко Чикаленко. У гетьмана Павла вона була з делега цією і зуміла надати цій візиті благородну пишність. Її „холодок" багато років пізніше на еміграції в Празі відчула і я, хоч була тоді дівчинкою. Я її трошки боялась, бо вона нагадувала мені началь ницю пансіону „благородних" дівчат, як казали в старі часи. (Продовження буде) 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1966 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
