Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Галина Лащенко Уже дорослою панною на еміграції Зіна Р. дов ший час перебувала на студіях у Празі, підтриму ючи найкращі взаємини зі своєю хресною мамою. Зіна Р. часто бувала на українських вечірках, добре говорила по-українськи. Ходила до Українського Педагогічного Інституту ім. Драгоманова на лекції музики, де була ученицею Нестора Нижанківського. Була музикальна і дуже ділова. Діяльність земств, де працювали Іван Мірний і його приятель Р. поширилась в останні десятиліття перед І. світовою війною. Помітно росла грамот ність, відкривались освітні курси. Все це була праця ідейних робітників земств. Російський публіцист Ф. Степун у своїй книзі „Бувше і нездійснене11 так ха рактеризує цей час: „В суспільному житті і культурі квітла весна (1905—-1910 pp.), в політиці стояла осінь". А Аріядна Тиркова-Вільямс у книзі „На шляхах до свободи14 писала, що російський цар ський уряд" не хотів і не вмів дати вихід дозрілим суспільним емоціям і політичним домаганням'1. Дехто згадує, що Іван Іванович Мірний пра цював як податковий інспектор у Звенигородці, по вітовому місті Київської губернії. Можливо, що це було перед або після побуту в Умані. У Звениго родці Мірні зустрічались із Василем Доманицьким, про якого Зінаїда Василівна оповідала у Празі, як про доброго їх знайомого. Оповідала вона і про Споживче Товариство, засноване В. Доманицьким в його рідному селі Колодистім Звенигородського повіту. Левко Чикаленко оповідав, що перед при їздом до Києва Мірні проживали також у Чернігові, в „місті великих історичних споминів11 за виразом Дмитра Дорошенка. Зінаїда Василівна про Чернігів згадувала. У тому часі в Чернігові проживав. М. Ко цюбинський. Мірні зустрічались із ним і з оповідань Зінаїди Василівни видно було, що вона дуже цінила це знайомство. Перебуваючи в Чернігові Мірні могли стрінути там Іллю Шрага, там помітні були впливи Бориса Грінченка. Взагалі в цьому старо винному повітовому місті була до революції 1917 р. культурна атмосфера. Що вплинуло на переїзд. Мірних до Києва — відповісти трудно. Правдоподібно з’явилась з Івана Івановича можливість службово дістати там вакансію. У Києві Зінаїда Василівна відразу звернула на себе увагу, як я вже згадувала на початку моєї статті. Коли Людмила Старицька-Черняхіаська увидатни- лась більше в колах літературно-наукових, то Зіна їда Мірна бувала переважно в колах культурно- політичних. У Києві відбувались з ”їзди ТУП-у (Т-во Укр. Поступовців). Члени ТУП-у сходились чи в домі Євгена Чикаленка на Благовіщенській вул. ч. 56 чи в редакції „Києвской Старини1'. З жінок там бувала, здається, єдина 3. Мірна. Проф. Борис Мартос згадує, що коли в 1915 р. українські кооператори влаштували в Києві Коопе ративний День, то запросили його там прочитати дві лекції. Там він познайомився з Зінаїдою Васи лівною, що була однією з розпорядчиць, а може й організаторів того свята. II. Діяльність Зінаїди Мірної до революції 19І7 р. можна поділити на загально-громадську і на працю, пов’язану з українськими справами. Разом із Со фією Русовою, Зінаїда Василівна працювала в „Т-ві Дитячих Садків", в „Т-ві охорони молодих жінок від затягнення їх у розпусту", яке було філією все світнього товариства з осідком у Лондоні, у неділь них і вечірніх школах для дорослих. Цікаво відмі- іити, що Недільні Школи постали первісно в Укра їні, а вже потім почали ширитись в різних містах Росії. Все це було зорганізоване з приватної гро мадської ініціятиви. Уряд не знав, як ставитись до того і на переміну, то ставив перешкоди, то по пускав. А школи ті викликали в Україні велике ду хове піднесення. Хоч навчання мусіло провадитись російською мовою, проте воно вплинуло також на національну свідомість населення, бо скоро підне слись голоси за українською викладовою мовою. Зінаїда Василівна так розказувала про ті часи: „Йшла я туди з єдиною метою вводити українську книжку між читачів, де панувала виключно росій ська книжка". Тоді серед українців боролися дві течії: „одні думали, що краще ігнорувати москов ську освіту, другі вважали, що краще йти на ком проміс, використовуючи московську школу, чуЖО' мовні книжки, бо всяка наука розбуджує свідомість, а тим самим і свідомість національну". Цього остан нього погляду дотримувалась Софія Русова, але Олена Пчілка з нею не погоджувалась. Хто пого джувався з С. Русовою —- мотивував це тим, що українських книжок у ті часи було ще небагато. Навіть тепер ми чуємо часто нарікання на те, що немає чого давати читати нашим дітям. І це гово риться тепер, коли розвинулась у нас широко ди тяча література. А ось Зінаїда Мірна, що „вміла бачити", вже і в ті далекі часи знаходила добрі українські книжки для своїх слухачів, бо ставилась до кожного українського твору з повагою і любо в’ю. Зате вона скаржилась, що українці якось мало дбали про те, щоб вводити ту книжку в освітні то вариства, хоча б і проти волі тих товариств. Перед нею була подвійна мета: ширити освіту серед на роду, де було в той час багато анальфабетів. і рівно часно розвивати національне почуття. Тим вона сіяла „зерна національної свідомости серед зросій- НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1966
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
