Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дві дівчинки із міста У полі побули І квіточок барвистих Додому принесли. В землі, із корінцями — Красуні польові, їх посадила мама, Вони й тепер живі. Снігами все повите, Поля такі сумні.. А в нас квітуче літо В вазонку на вікні! Леонід Полтава гірше заплакала. А всі овечки навкруги неї сміялися так, що аж трава коливалася. „Таж ти кілька разів тепер ви мовила „Бее!“ — сміялися овеч- ки-подруги. Ліна перестала плакати і хви линочку не знала, що їй далі ка зати і робити, бо вона так нечес но брехала. А подруги сміялися. В цей час надійшов Петрик з батьком, бо вони шукали Ліну всюди. Була пора від”їжджати додому. Коли -зони проходили з Ліною пасовиськом назад до азта, бага то овечок прощалися з ними і ка зали ,,Бее!“ Ліна йшла спустив ши голову і тихесенько відпові дала ,,Бее!“ Коли вони приїхали додому, котенята зраділи і привіталися: „М’яв, м’яв!“ ,,Бее!“ — несміливо відповіла їм Ліна. Котеняткам це дуже спо добалося. „Газ, газ!“ — вітався песик Сірко. „Бее!“ — вже сміливіше відпо віла Ліна. „Гарно!“ — сказав Сірко і став кружляти навколо Ліни. „Кудкудак! Кудкудак' Як на фармі? Як?“ — загомоніли кури. „Бее!“ — відповіла Ліна. ■— „Гарно на фармі, але тут, вдома, краще!" Кінь підзів голову з загорожі і перший раз за весь час промо вив до Ліни: „Тепер я бачу, що ти справжня здорова овечка. А я думав, що тобі щось бракує. Бач, ти побувала серед овечок і зрозуміла, що ти мусиш бути тим, чим ти є — овечкою, і не забувати, що овечки завжди ві таються ввічливим „Бее!“ ЖИВІ КВІТИ Марія Дейко Одновушко Котик Мурчик ледачий. Бабуня гнівається на нього, що він мишей не ловить. І це .правда. В хаті, в гаражі ,й на подвір’ї розвелося ба гато їх, а Мурчик тим не журить ся й спить день і ніч. Має він ще й іншу хибу: коли він не спить, він усе щось гризе. Погриз усім у хаті кашці, відгриз зав’язки на бабуниному фартуш ку і на маминому теж... А одного разу затягнув Юрчиксвого прия теля, ведмедика, в кутик за шафою й відгриз йому одне вушко. Цього ведмедика подарувала Юркові на день його народження тітка Марина, його хрищена мати. Юрко полюбив ведмедика і ввесь час бавився ним, хоч мав багато інших забавок. А з того часу, як ведмедик позбувся одного вушка, Юрко не зипускає його з рук: з ним їсгь, з ним с'пить, з ним же разом сідає в кутик на маленьке кріісло носом до стіни, коли він за щось покараний. І таїм, у кутику, скаржитьіся ведмедикові, який він дуже нещасливий і які всі до нього недобрі... Ведмедик слухає мовчки, бо він говорити ке вміє, але Юрко по очах його бачить, що ведмеди кові шкода свого приятеля. Юрчик — добрий хлопчик. Він має добре серце, і йому шкода ведмедика, коли хтось зве його Од- новушком, — сам він ніколи його так не називає. І гордий кінь, що брав багато разів нагороди на перегонах, пе- рекинуз через ти:; добрий пук зеленої трави для Ліни. Ліна подякувала ввічливим „Бее!“ і заходилася їсти траву. Кінь по-батьківськи дивився на неї згори і був радий, що овечка Ліна знайшла свою мову. Він не зназ, що Ліна мала добру лекцію від батька в отарі, але він був певен, що Ліна вже завжди буде розмовляти доброю овечою мо вою. Ліна доїла траву, ще раз гар ненько подякувала коневі вишу каним „Бее!“ і пішла дивитись через сітку в курник, де ЩОЙНО вчилися ходити і розмовляти своєю мовою маленькі курчата. Як же велике було ЙОІГ-О горе, коли, повернувшись у неділю з церкви, він не побачив Одно вуш ка на своєму ліжкові, де він по клав його сіпати, йдучи до церкви. Довго Юрко скрізь шукав свого вірного приятеля й нарешті зна йшов його в кухні під лавою. Вед медик лежав на підлозі на животі, а його єдине вушко висіло на од ній ниточці... З плачем побіг хлопчик до мами скаржитися й просити, щоб вона те вушко пришила. — Сьогодні неділя, синку, Й Ш И ТИ не можна. Але дай сюди свого ведмедика, я заховаю його до шух ляди. Та-м його ніхто не побачить. У понеділок ранком, як ти ще (спа тимеш, я пришию те нещасливе вушко. А як знайду в себе потріб ний матеріял, то, може, й друге вушко йому зроблю. Не плач, Юр- чику, все буде гаразд, — сказала мама й поцілувала свого наймен шого. сина. — Дякую, мамусю, — сказав хлопчик, втираючи сльози. •— При шийте моєму бідному ведмедикові й друге вушко. А як воно буде трошки не таке, як справжнє, то нічого. Побіжу ж тепер шукати Мурчика. Я йому дам!.. Але, мабуть, він кота не знайде. Бо Мурчик — хитра тваринка. Він завжди ховається від людей, як щось нашкодить. Тепер він боїть ся, що Юрко поб’є його за вед- медикове вухо, й десь заховався. Він може не зайти до хати і день і два: годуватиметься мишами й чекатиме, .поки Юрчик забуде за те вушко. Марія Дейко НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1966 Z3
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
