Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дві дівчинки із міста У полі побули І квіточок барвистих Додому принесли. В землі, із корінцями — Красуні польові, їх посадила мама, Вони й тепер живі. Снігами все повите, Поля такі сумні.. А в нас квітуче літо В вазонку на вікні! Леонід Полтава гірше заплакала. А всі овечки навкруги неї сміялися так, що аж трава коливалася. „Таж ти кілька разів тепер ви мовила „Бее!“ — сміялися овеч- ки-подруги. Ліна перестала плакати і хви линочку не знала, що їй далі ка зати і робити, бо вона так нечес но брехала. А подруги сміялися. В цей час надійшов Петрик з батьком, бо вони шукали Ліну всюди. Була пора від”їжджати додому. Коли -зони проходили з Ліною пасовиськом назад до азта, бага то овечок прощалися з ними і ка зали ,,Бее!“ Ліна йшла спустив ши голову і тихесенько відпові дала ,,Бее!“ Коли вони приїхали додому, котенята зраділи і привіталися: „М’яв, м’яв!“ ,,Бее!“ — несміливо відповіла їм Ліна. Котеняткам це дуже спо добалося. „Газ, газ!“ — вітався песик Сірко. „Бее!“ — вже сміливіше відпо віла Ліна. „Гарно!“ — сказав Сірко і став кружляти навколо Ліни. „Кудкудак! Кудкудак' Як на фармі? Як?“ — загомоніли кури. „Бее!“ — відповіла Ліна. ■— „Гарно на фармі, але тут, вдома, краще!" Кінь підзів голову з загорожі і перший раз за весь час промо вив до Ліни: „Тепер я бачу, що ти справжня здорова овечка. А я думав, що тобі щось бракує. Бач, ти побувала серед овечок і зрозуміла, що ти мусиш бути тим, чим ти є — овечкою, і не забувати, що овечки завжди ві таються ввічливим „Бее!“ ЖИВІ КВІТИ Марія Дейко Одновушко Котик Мурчик ледачий. Бабуня гнівається на нього, що він мишей не ловить. І це .правда. В хаті, в гаражі ,й на подвір’ї розвелося ба гато їх, а Мурчик тим не журить ся й спить день і ніч. Має він ще й іншу хибу: коли він не спить, він усе щось гризе. Погриз усім у хаті кашці, відгриз зав’язки на бабуниному фартуш ку і на маминому теж... А одного разу затягнув Юрчиксвого прия теля, ведмедика, в кутик за шафою й відгриз йому одне вушко. Цього ведмедика подарувала Юркові на день його народження тітка Марина, його хрищена мати. Юрко полюбив ведмедика і ввесь час бавився ним, хоч мав багато інших забавок. А з того часу, як ведмедик позбувся одного вушка, Юрко не зипускає його з рук: з ним їсгь, з ним с'пить, з ним же разом сідає в кутик на маленьке кріісло носом до стіни, коли він за щось покараний. І таїм, у кутику, скаржитьіся ведмедикові, який він дуже нещасливий і які всі до нього недобрі... Ведмедик слухає мовчки, бо він говорити ке вміє, але Юрко по очах його бачить, що ведмеди кові шкода свого приятеля. Юрчик — добрий хлопчик. Він має добре серце, і йому шкода ведмедика, коли хтось зве його Од- новушком, — сам він ніколи його так не називає. І гордий кінь, що брав багато разів нагороди на перегонах, пе- рекинуз через ти:; добрий пук зеленої трави для Ліни. Ліна подякувала ввічливим „Бее!“ і заходилася їсти траву. Кінь по-батьківськи дивився на неї згори і був радий, що овечка Ліна знайшла свою мову. Він не зназ, що Ліна мала добру лекцію від батька в отарі, але він був певен, що Ліна вже завжди буде розмовляти доброю овечою мо вою. Ліна доїла траву, ще раз гар ненько подякувала коневі вишу каним „Бее!“ і пішла дивитись через сітку в курник, де ЩОЙНО вчилися ходити і розмовляти своєю мовою маленькі курчата. Як же велике було ЙОІГ-О горе, коли, повернувшись у неділю з церкви, він не побачив Одно вуш ка на своєму ліжкові, де він по клав його сіпати, йдучи до церкви. Довго Юрко скрізь шукав свого вірного приятеля й нарешті зна йшов його в кухні під лавою. Вед медик лежав на підлозі на животі, а його єдине вушко висіло на од ній ниточці... З плачем побіг хлопчик до мами скаржитися й просити, щоб вона те вушко пришила. — Сьогодні неділя, синку, Й Ш И ТИ не можна. Але дай сюди свого ведмедика, я заховаю його до шух ляди. Та-м його ніхто не побачить. У понеділок ранком, як ти ще (спа тимеш, я пришию те нещасливе вушко. А як знайду в себе потріб ний матеріял, то, може, й друге вушко йому зроблю. Не плач, Юр- чику, все буде гаразд, — сказала мама й поцілувала свого наймен шого. сина. — Дякую, мамусю, — сказав хлопчик, втираючи сльози. •— При шийте моєму бідному ведмедикові й друге вушко. А як воно буде трошки не таке, як справжнє, то нічого. Побіжу ж тепер шукати Мурчика. Я йому дам!.. Але, мабуть, він кота не знайде. Бо Мурчик — хитра тваринка. Він завжди ховається від людей, як щось нашкодить. Тепер він боїть ся, що Юрко поб’є його за вед- медикове вухо, й десь заховався. Він може не зайти до хати і день і два: годуватиметься мишами й чекатиме, .поки Юрчик забуде за те вушко. Марія Дейко НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1966 Z3
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
