Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ПРИГОДА З ВЕДМЕДЕМ В ліс зимою ми пішли Та й забаву почали: За Лисичку — Марусинка, За Ведмедика — Степан, А Ганнуся — бистра Білка, Мирославко — Вовчуган. Так ми в звірів забавлялись, Танцювали і кружляли, Один одного лякали, І лунав довкола сміх, Аж стовпом здіймався сніг. Потім хтось сказав: ведмедя З снігу виліпити треба. Од лисиць у лісі цім Стереже нехай зайців. Швидко був ведмідь готовий, Срібний, білий пречудовий. Всі на нього посідали, Після праці спочивали. Раптом сніг заворушився, Мов під нами провалився. Хто куди тікать мерщій: З снігу встав ведмідь живий. Очі сонні протирав, Видно, тут ведмідь цей спав Бо ведмеді сплять зимою Під постіллю сніговою. Отакого чуда ми Ще не бачили взимі: Із ведмедя снігового Ми побачили — живого! Заревів до нас він: — Діти, Більш мене ви не будіте! Ольга Литвин Овечка, що не хотіла сказати „бее“ Озєчка, що її Петрик назвав „Ліна", мала чудову білу вовну і темні очі. Її подарували Петри- кові, коли він в часі вакацій відвідав з батьком овечу фар- му дядька, де на великому пасо вищі паслися сотки овечок. Коли Петрик отримав її, то вона мала вже три тижні віку. Петрик на вчився годувати її молоком з пляшки з соскою. Але овечка Лі на скоро вже щипала траву і ла сувала листям салати. Коли овечка Ліна покидала ота ру, то вона вже добре вміла ска зати на озечій мові ,,Бее!“ Мова овечок не є дуже музикальна і не є багата, але кожен в отарі вітав ся і казав „Бее!“. Батько Баран і мати Вівця були дуже раді, що їхня донька йде між люди і поба чить світу більше, ніж залишаю чись на великому вигоні на фармі в „буші". Петрик з батьками жив «а око лиці невеликого міста і овечка Ліна мала гарне товариство до машніх звірят і птахів. Ліна мала лагідний характер і зі всіма була ласкава і дружня. Вона мирно жила з котенятами, з цуциком, курми, коровами і ко нем. Вона скоро забула овече то вариство і забула овечу мову, отже коли вона розмовляла з до машніми ззірями і птахами, то во на завжди намагалася імітувати їхню1 мову. „М’яв, м’яв!“ — віталися коте- нятка, коли підходили до Ліни. ,,Б’яв, м”яв!“ — відповідала Ліяа. „Гав-газ!" — пробігаючи мимо, вітався песик Сірко. „Б’ав-гав!" — відповідала Ліна. „Кудкудак, кудкудак!" — здо ровили кури. ,,Букудак!“ — відповідала Ліна. Лапою кивнув, махнув І сховався, знов заснув... Петро Кізко Кінь завжди здивовано повер тав голову за плотом і усміхався. Він ніколи не чув такої мови від овечки. Але корови, що жували жзачку в загороді, не звертали жадної уваги на мову Ліни. У наступні шкільні вакації Петрик знову поїхав з батьком на велику овечу фарму і взяв з собою овечку Ліну. Батько Баран і мати Вівця ду же зраділи, коли побачили Ліну. Вона була гарна, а її вовна була чиста і біла. ,,:Бее! — привітав її басом батько Баран. „Бее, бее!“ — тоненько приві тала її мати Вівця. „М’ав! Букудак!" •— відповіла їм донька Ліна. „Що таке? Що то- за мова така дивна? Ти мусиш казати ,,Бее!“ — сказав батько Баран. „Я не можу! Я не вмію! — ка зала Ліяа. „Як не вмієш? Але ж ти уміла розмовляти мовою овечок, коли від’їжджала і чудово вимовляла „Бее!“ — гнівався батько Баран. „Я н е можу! То так звучить не делікатно у порівнянні з мовами інших звірят, що мені соромно за свою мову!" „А, то ти така! То ти соромиш ся своєї мови? Мови твоїх бать ків і всього овечого роду? Так ось тобі!" — І батько Баран до бре віддубасив Ліну своїми вели кими рогами, та ще й вдарив но гою. Він був дуже розгніваний. Овечка Ліна втекла в інший кі нець пасовиська, притулилася під кущиком і гірко плакала. Її об ступили інші овечки і запитували, чого то вона так гірко плаче? „Та як же мені ке плакати, ко ли мій батько набив мене рогами, та ще й брикнув ногою, за те, що я не можу вимовити ,,Бее!“ Але‘ж я не можу вимовити „Бее!“ Я не можу! Не можу! Не можу вимовити „Бее!" —- І вона ще г г НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1966 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
