Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ПРИГОДА З ВЕДМЕДЕМ В ліс зимою ми пішли Та й забаву почали: За Лисичку — Марусинка, За Ведмедика — Степан, А Ганнуся — бистра Білка, Мирославко — Вовчуган. Так ми в звірів забавлялись, Танцювали і кружляли, Один одного лякали, І лунав довкола сміх, Аж стовпом здіймався сніг. Потім хтось сказав: ведмедя З снігу виліпити треба. Од лисиць у лісі цім Стереже нехай зайців. Швидко був ведмідь готовий, Срібний, білий пречудовий. Всі на нього посідали, Після праці спочивали. Раптом сніг заворушився, Мов під нами провалився. Хто куди тікать мерщій: З снігу встав ведмідь живий. Очі сонні протирав, Видно, тут ведмідь цей спав Бо ведмеді сплять зимою Під постіллю сніговою. Отакого чуда ми Ще не бачили взимі: Із ведмедя снігового Ми побачили — живого! Заревів до нас він: — Діти, Більш мене ви не будіте! Ольга Литвин Овечка, що не хотіла сказати „бее“ Озєчка, що її Петрик назвав „Ліна", мала чудову білу вовну і темні очі. Її подарували Петри- кові, коли він в часі вакацій відвідав з батьком овечу фар- му дядька, де на великому пасо вищі паслися сотки овечок. Коли Петрик отримав її, то вона мала вже три тижні віку. Петрик на вчився годувати її молоком з пляшки з соскою. Але овечка Лі на скоро вже щипала траву і ла сувала листям салати. Коли овечка Ліна покидала ота ру, то вона вже добре вміла ска зати на озечій мові ,,Бее!“ Мова овечок не є дуже музикальна і не є багата, але кожен в отарі вітав ся і казав „Бее!“. Батько Баран і мати Вівця були дуже раді, що їхня донька йде між люди і поба чить світу більше, ніж залишаю чись на великому вигоні на фармі в „буші". Петрик з батьками жив «а око лиці невеликого міста і овечка Ліна мала гарне товариство до машніх звірят і птахів. Ліна мала лагідний характер і зі всіма була ласкава і дружня. Вона мирно жила з котенятами, з цуциком, курми, коровами і ко нем. Вона скоро забула овече то вариство і забула овечу мову, отже коли вона розмовляла з до машніми ззірями і птахами, то во на завжди намагалася імітувати їхню1 мову. „М’яв, м’яв!“ — віталися коте- нятка, коли підходили до Ліни. ,,Б’яв, м”яв!“ — відповідала Ліяа. „Гав-газ!" — пробігаючи мимо, вітався песик Сірко. „Б’ав-гав!" — відповідала Ліна. „Кудкудак, кудкудак!" — здо ровили кури. ,,Букудак!“ — відповідала Ліна. Лапою кивнув, махнув І сховався, знов заснув... Петро Кізко Кінь завжди здивовано повер тав голову за плотом і усміхався. Він ніколи не чув такої мови від овечки. Але корови, що жували жзачку в загороді, не звертали жадної уваги на мову Ліни. У наступні шкільні вакації Петрик знову поїхав з батьком на велику овечу фарму і взяв з собою овечку Ліну. Батько Баран і мати Вівця ду же зраділи, коли побачили Ліну. Вона була гарна, а її вовна була чиста і біла. ,,:Бее! — привітав її басом батько Баран. „Бее, бее!“ — тоненько приві тала її мати Вівця. „М’ав! Букудак!" •— відповіла їм донька Ліна. „Що таке? Що то- за мова така дивна? Ти мусиш казати ,,Бее!“ — сказав батько Баран. „Я не можу! Я не вмію! — ка зала Ліяа. „Як не вмієш? Але ж ти уміла розмовляти мовою овечок, коли від’їжджала і чудово вимовляла „Бее!“ — гнівався батько Баран. „Я н е можу! То так звучить не делікатно у порівнянні з мовами інших звірят, що мені соромно за свою мову!" „А, то ти така! То ти соромиш ся своєї мови? Мови твоїх бать ків і всього овечого роду? Так ось тобі!" — І батько Баран до бре віддубасив Ліну своїми вели кими рогами, та ще й вдарив но гою. Він був дуже розгніваний. Овечка Ліна втекла в інший кі нець пасовиська, притулилася під кущиком і гірко плакала. Її об ступили інші овечки і запитували, чого то вона так гірко плаче? „Та як же мені ке плакати, ко ли мій батько набив мене рогами, та ще й брикнув ногою, за те, що я не можу вимовити ,,Бее!“ Але‘ж я не можу вимовити „Бее!“ Я не можу! Не можу! Не можу вимовити „Бее!" —- І вона ще г г НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1966 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
