Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Н аш е листування Оксана Керч Коли б ми мали написати істо рію наших взаємин із читачками, то мусіли б її почати такими сло вами : „Дорогі, відомі й невідомі чи тачки! Нам приємно цього юві лейного року звернутись до вас із словом вдячности, бо ви під тримували наш журнал не лиш матеріяльно, але — і це головне — сердечно і тепло, що нас під носило на дусі й давало віру, що наш труд недаремний. З другого боку ми мусіли б покликатись на те, що в нашому журналі було що читати за тих 20 літ, які зле тіли так швидко, і так непомітно. Але не хочемо повторятись, бо в вичерпній історії „Нашого Жит тя", написаній Л. Бурачинською, все сказане, ніщо не пропущене. Це зовсім не секрет, що. вона власне на своїх плечах несе весь тягар журналу, редакція якого складається з багатоосібної коле гії, має безліч пресових референ ток, цілий штаб дописувачок, а в останніх часах цілий ряд пись менниць, зва'блених на сторінки „Нашого Життя11, літературним конкурсом, покищо єдиним на еміграції “. Кожному відомо, що журнал, яка б там не була його редколе гія, це ще не все. Що він не міг би існувати, якби не було власне згадуваного відзиву, тієї мільйо- нової армії читачок, що залежно від вдачі — хвалять журнал, мов чать, як закляті, інколи насміш- ливо блискають очима, інколи на запит „якже вам подобається наш журнал? відповідають невиразним ,,умгу...“, а інколи засипають ре дакцію дощем солодких комплі ментів, або й угробливої крити ки. На листовий папір виливають ся, залежно від настрою — то за хоплені пеани, то теплі слова по дяки, то насмішки й жалі. Що ж — папір усе витримає... Авторки листів різні. Молоді, старші і зовсім старі жінки, їх чоловіки, батьки родини. Жінки, що люблять читати й читають не лиш жіночий журнал, але й такі, що не люблять читати. Такі, що люблять поважну лектуру й такі, що. хотять чогось „до по- душки“. Жінки, що передпла чують свій журнал у секреті пе ред чоловіками і такі, що їх влас не чоловік заохочує „все ж таки щось прочитати..." Пишуть нам тепло й сердечно жінки, що їх ми ніколи в світі не бачили, а які через журнал зв’я зались із нами незримими вузла ми щирої приязні. Пишуть такі, що не зважаючи на давнє знайом ство, буркнуть на відчіпне якусь терпку заввагу. Але почнемо з тих теплих контактів, що зав’яза лись не знати коли, без телефон них розмов, без зустрічей за чай ком. Пані Олександра К. з причи ни хвороби відмовилась від перед плати на деякий час. Ідучи за сердечним відрухом, ми не припи нили їй висилки журналу. На те дістали листа, якого не можемо не запитувати: „Прочитавши Вашого листа, я гірко заплакала, що є добрі люди, які спів чувають моєму горю. Мене дуже зво рушило Ваше співчуття і я ще раз дя кую за довір’я до мене. Отримуючи число журналу, я дійсно оживаю, ки даю все і читаю його“. Пані Олександра і її чоловік — пенсіонери. Якже їм не висилати журналу? А п-ні В. пише, що „Ваш жур нал — це джерело чистої води, з якої можна черпати силу". При знаємось, із таких листів теж можна черпати силу. „Ваш журнал лучить мене з моїми подругами, що про них усе там вичи тую. Тужу за ними всіма... Читаючи журнал, почуваю себе так як би вдо ма, на Україні... Шкода, що треба че кати місяць на журнал..." Багато таких фраз у листах чи тачок, а є й така, що пише — „Ваш журнал — це світло у моїй хаті“, або „коли беру до рук На ше Життя, мені здається, що від чиняю -ворота до храму краси...“ У цьому місці прошу читачів не брати дослівно слів про красу й не думати зараз про пані Янків- ську або про Оленку Санторе... Читачка мала на думці справжній храм краси, до якого і ми самі з радістю колись зайшли б... Не зважаючи на компліменти, жіноча кореспонденція, як усі ме далі, має свою відворотну сторо ну. Не встигли ми помістити гу- тірку Марти Тарнавської „Бо ротьба за борщ“, коли симпатич ні земляки з Нюарку вшкварили дослівно таке: „Ми, читачі української народности, а Мойсеевої віри, прочитали гутірку Марти й хочемо подати до відома, що не маєте чого жалувати, коли в Аме риці борщ не є ваш. Той, хто має го лову, й використав його. А ви краще дивіться, щоб ви трималися купи і бу ли єдні. Бо ті сварки вас розбивають. Краще йдіть під знаком (тут нарисо- зано Тризуб) вперед і не шукайте со бі там ворогів, де не треба". Один же пан, посилаючи в се креті перед жінкою доляра на пресовий фонд, радить також, як нам бути: „Добирайте собі дописувачок таких, щоб не представляли всіх імпрез у ро жевому світлі..." Якась пані просто вигукнула: — Не присилайте журналу, бо ті „байки", що там друкуються, ме не цікавлять... Інша нарікає: — Спогади та й спогади, а коли писатимете про сучасне життя? Ще інша хотіла би, щоб на сто рінках нашого журналу розв’яза ти проблему „жіночої містерії", такої модної тепер в Америці... Пані з Ню Гейвену незадоволена довгими дописами з Филаделфії. Вона пише, що там і в інших осе редках праця майже однакова — то річні збори, то свято- героїнь, то печення картоплі... тільки прі звища позмінювати і вийде стан дарт. Може б із тими дописами провести якусь переміну? Одна НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1964 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
