Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Олена Цегельська ГІСТЬ ІЗ ДАЛЕКОЇ К Р А Ї Н И Маруся була у своїх батьків одна. Не мала з ким погратись, побігати, поспівати. Але на ща стя, в сусідстві, жила одна стар ша пані, яка дуже любила дівчин ку і яку Маруся кликала бабунею. Щоденно, коли родичі йшли до праці, Маруся переходила через малий городчик до бабуні і там з нею перебувала. Бабуня знала безліч казок і всяких співанок. Так їм обом мило та любо минав час. Часом бабуня розповідала Марусі, що в неї, десь там у да лекій країні, за горами, за ріка ми, за лісами — є мала внучечка, Таня. Що вона якраз така зав більшки як Маруся і їй якраз та кож п’ять рочків. Маруся дуже цікавилась тою внучкою і часто розпитувала бабуню, як їй там у чужині живеться... Одного дня, коли зайшла до бабуні, почула велику новину: — Марусю, тебе чекає неаби яка втіха і то якраз на Різдво -— так бабуся, а далі: — Дістанеш товаришку до гри, мою малу внучку, Таню. Ти знаєш, що її батьки померли, вона кругла си рітка і от їй дозволено приїхати до мене. Маруся з радости аж у долоні сплеснула: — Ах, бабуню, прошу, прошу, нехай вона загостить у нас! Від тепер стали обидві нетер пеливо вичікувати, коли нарешті мала сирітка приїде. Аж ось од ного дня прийшла вістка, що вона вже в дорозі до бабуні. Прибуде такого-то дня, о такій-то годині, таким-то літаком. Що ж то була за втіха і Того дня не лиш бабуня, але й Маруся та її батьки поїхали на летовище зустрічати імалу мандрівничку. На пружено чекали на її появу. І ось, серед натовпу, побачили ма лу дівчинку, яку за ручку вела сестра-монахиня. Це була вона, сирітка Таня. Привітались, пого моніли і поїхали всі разом до дому. Маруся цілий час дивувалась, що Таня не сказала ні слова — була дивно мовчазна, наче сумна. На всі запити Марусі лиш крути ла голівкою і ані чичкрк! — Бабуню! — шепотом спита ла. — Чому Таня до мене нічого не говорить? А бабуня, також пошепки: — Ах, Марусю! Вена :-к скріт- к", жила у чужих люд^й і гово рила лиш чужою мовою. Вона не знає нашої рідної, української мови. — О, як це сумно! — зітхнула Маруся. — А по хвилині: — Це нічого, бабуню! Я її навчу гово рити по-нашому, по-рідному! Це був, перед-святсчний час. Маруся намагалася розказати Та мі про Різдво. А якже ж вони роз мовляли? Як? Та от так: Зразу трохи на міґи, а далі Маруся по казувала пальчиком якусь річ і Але що ж то була за втіха! НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1964 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
