Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
ка їх сиділа разом, Микола по середині. В одній хвилині він зло вив у свої дужі рамена Романа й Олега і стиснув непомітно. По вечері всі почали колядува ти. Понеслася коляда, аж шибки задзвеніли... А Миколка якось не- замітно висунувся в сіни і вже стоїть із звіздою у руках. Кру тить нею і співає, бо як же не радіти, коли Христос прийшов на світ? Звізда у нього гарна, зроб лена з сита, що її обтягнув, бі- булкою, насиченою оливою. Че рез те зоря була прозірна, немов зі скла. Наклеїв на ній картини з на родження Христового1, а в середи ну на осі застромив засвічену свічку. Вісь поверталась, а свічка мерехтіла й Олегові здавалось, що це та зірка, яку він сьогодні ви глядав із неба. Може це та ж са ма, що колись з’явилась над убо гим вертепом? Щоб спасти-и люд свій вве-е-есь І утішився... О, як приємно було при повто рюванні рефрену відривати від складу букву-е і знижувати її до кінця! Як чудово зливалась коля да і доповнювалась усіми голо сами. По коляді Миколка вису нувся зі звіздою на середину кім нати і звертаючись до бабуні, став складати побажання ,лінчу вати “ : — Вінчую вам, їмосте, від щи рого серця, від дєдя й мене, щоб ви прожили у здоров’ю, у щастю до другого року, а від другого до сто літ, щоб вас слабість минала, а біда не знала... Жийте нам, їмо сте, хоч сто літ! * * * Селом неслася коляда. Гриць і Миколка стали збиратися додому, але батько дав знак до нового співу й „Нова радість11 залунала в кімнаті. А потім „У Вифлеємі нині новина1' і хлопці знов поча ли виявляти себе, впадаючи ко жен новим рядком. Аж тут собач ка почала несамовито гавкати, підбігаючи до вікон, а потім до дверей... Коляда перервалась. Батько ска зав, що це, мабуть, колядники з колядою, але бабуня дала знак пальцем, що це не спроста, бо Джульбас ніколи не гавкав на знайомих. Адже ж ціле село жи ло з нею, як одна родина. Бабуня сказала Романові залізти під стіл, де настелено багато сіна, а всім не рухатися з місця. Хтось застукав у двері. Батько відчинив. У дверях показалися го лови поліцистів. — Свят-свят-свят! А це що за несподіванка на Свят-Вечір? Не вже ви прийшли до нас із коля дою? Поліцисти зміряли бг.тька по глядом. Перший із них звернувся до бабуні (це вона тут господи ня) зі словами, що мають наказ перешукати хату, бо дістали ві стку, що в селі знаходиться ,,пач- кар“ з-заграниці. Один із них стояв при дверях, а другий пішов із батьком по кімнатах. — Пачкар? — відповіла бабу ня. — А що я маю спільного з пачкар ством? Поліцист не відповів, тільки пильно спостерігав товариство. Тут Джульбас, затривожений при ходом чужих людей, нагавкавшись досить на поліцистів, звернув свою увагу в другий бік. Посунув свій чорненький, маленький но сик під стіл, до Романа. І давай гарчати... Мати зблідла, а бабуня неспо кійно ворухнулась на місці. — Кітка... там киця! — скрик нув Миколка, збагнувши небез пеку, бо поліцист уже відступив від дверей, щоб заглянути під стіл. — Вижени її, — сказала бабу ня спокійно до Олега, що й собі поліз у сіно на підлозі. В тій хви лині повернувся батько з другим поліцистом. У кімнатах нічого не знайшли. * * * Грицькове обійстя було чисто випрятане, як годиться перед свя тами. Тому відразу в око впадала драбина, приперта до оборога. Гриць аж здеревів, коли від ба буні перейшов із поліцистами на подвір:я. Це ж Миколка не здо гадався відставити драбину, коли переносив літературу до сховку. А ще й свіжі сліди залишив на снігу. — Це я сіна корові ліз наби рати, — пояснює поліцистам. Але це не помогло. Один із них пішов оглянути стайню, а другий уже станув на щабель. Ще хвилина й підніметься вгору... Тут прийшла Олегові спасенна думка. Він стояв на ґанку в ба буні з Джульбасом на руках, спо стерігаючи сусідське подвір’я. Міцно потиснув собаку й тихо сказав: — Джульбас, бери! Собачка перескочила перелаз мов вихор. Саме в хвилині, коли поліцист заносив другу ногу, во на вчіпилась йому в штани. Не пу скає... Поліцист спробував її стря сти з себе, але копаючи ногою, прибільшив своїм рухом вагу і щабель лиш затріщав. І дивись: лежить поліцист із драбиною на землі... ** * Справа з оборогом щасливо за кінчилась для Гриця й Миколки. Лиш бабуня мало не позбулась собаки, бо коли на другий день прийшов наказ віддати його, як скаженого на знищення гицлеві, то Джульбас на руках Олегової матері вже був на стації. А з ни ми Роман, перебраний за гуцу- лочку Анницю, з бесагами на пле- HAIUE ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1964 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
