Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Глянь оком щирим... (Уривок і з оповідання, відзначеного на 2 Літературному Конкурсі СФУЖО) Олександра Шпак Холодний гірський вечір доби рався вже до Олегових костей. І хоч батько Миколки Гриць на мовляв його переночувати в вань- кирі, то Олег відмовився. Він втоптав свої ноги по коліна в сі но і сидить і дивиться на бабуни- ну хату. Бо перед його очима, немов накручена фільмова лента, розвинулися і завертають його спогади взад сюди, до місця його дитинства. Кожного року, в часі вакацій він дружив із хлопцями цілого села. І от тепер востаннє він хоче надивитись на ті пам’ят ні місця, ба навіть оком поблука ти кругом, кудою він з хлопцями мандрував. А надівсе хоч думкою, хоч зором іти по слідах бабуні, по її господарстві. Де вона тепер? Знов і знов дивиться в сторону бабуниної хати і не може зрозу міти, що на світі існує така жор стока, підземна, чорна сила, що руйнує спокійні і щасливі родин ні гнізда, нищить людей та їх до- рібок, створений трудом цілого життя. У думці перебирає переживан ня з останніх літ. Чому вони тис нуться усі нараз до його голови? Пригадав собі, як раз бабуня ка зала, що людина, як має покида ти цей світ, то в останніх хвили нах пригадує собі ціле своє жит тя. Чи ж би й йому мав внедовзі закінчитися життєвий шлях? Як уже так, то нехай потішить свою душу ще одним спогадом, що зв’язаний таки з цим оборогом сіна, на якому тепер сидить... О, нехай ідуть до нього, оці спога ди, нехай у дорогу, в ліси несе їх, немов дорогоцінну цяцьку... Оцей Свят-Вечір з-перед двох літ! Він приїхав вже востаннє з батьками до^ бабуні на свята. І хоч то була гостра зима, то місяцеві зимно не було... Він так само як і тепер світив, ще може яркіше, а зірки моргали до нього. Кругом, де не глянь, білі пелени снігу. Сніг у далині і сніг на верхах... А хатини білим пухом присипані. Такі привітні гуцульські хатини, мов немовлята, що їх дбайлива рука матері в білі пеленки впо вила... Мати й бабуня поралися коло страв. Це ж бо не жарти! Дванад цять приготувати треба. А Олег з батьком ялинку приготовляв. Миколка приніс її сьогодні рано десь із лісу. Каже, що вибрав найкращу, найзапашнішу... День уже хилився до вечора. Батько поставив у кут їдальні дідуха, мати розставляла великий стіл, притрушуючи його сіном. Аж тут несподівано з’явився Ми колка. Обсніжений, червоний він подав Олегові знак. Чи можна йому вийти з Миколою на хви лину? Вагаючись, мама кивнула головою. Чи не краще, щоб Олег щось поміг при вечері? На ходу Олег замотував на шиї шалик і застібував плащ. Під но гами заскрипів сніг. —- Та до мене все перше при несуть, — говорив Микола. —- Як не можуть безпечно пройти се лом, то вже знають де зложити. На верху, у моїй колибі. Там, не- боре, такі сховки... У літі я тебе підведу й покажу, а тепер ходім кривульки... От, сюди, попід сусі дову клуню, а потім ще трохи і вже на місці. Ідуть вони вгору і вниз, щоб слід замилити. А зоря вечірня вже на небі з’явилась. Вже навіть до носилася здалека дитяча коляда. І пригадав собі Олег, що батьки й бабуня вже десь виглядають його. А тут така незвична істо рія вийшла... — Ну, де ж це вже буде, Ми- колко? — Он, у тій хатині, де темні вікна. Дійсно, де не гляне Олег, усю ди ясність, усюди світло. А в тій хатині темно, якби там не існу вало Різдво Христове... — У сіні, в оборозі я заховав. Глибоко закопав у сіні, не бійся, ніхто не знайде. Лиш того сту дента б якось привітати... — Та ясно, що на Свят-Вечір не лишимо його самого! То ка жеш, що він аж із Чехословаччи- ни прибув? Верхами чи як? — Може так, а може йому хтось тут доставив, я про такі речі не розпитую. ДО' мене все верхами переносять, та кожного разу якийсь інший. Я нераз день і два перетримую це аж поки хтось не зголоситься. Але сьогодні через заметіль годі туди дістатись. То я літературу в сіно, а студента до порожної хати... Я б його радо до себе, але знаєш — вдома стануть розпи тувати... У хаті вже було зовсім темно, але Олег відразу розпізнав обри си постаті, що піднялась їм на зустріч. Це був Ромко, старший його товариш із гімназії. Але він і виду не подав, що його- знає. Про це правило його ще повчили на перших сходинах Гуртка. Микола познайомив їх, не на зиваючи прізвищ. Не чекаючи, що Ромко промовить, Олег запросив його до хати на Святу Вечерю. Бабуня засвітила свічки на столі, притемнила лямпу і закли кала всіх до молитви. За нею пів- голосом промовляли всі. Мерех тіли прикраси на ялинці і пару вав борщ у тарілках. Бабуня взяла в руки тарілку з поділеною просфорою з медом і з усіми поділилася. Дрижачим го- голосом бажала всім щастя, здо- ровя, а найважніше — щоб чер гове Різдво стрічати вже на своїй, вільній від ворога землі. Потім сі ла за стіл перша, а за нею всі. Довго тягнулась Свята Вечеря. Бабуня сиділа по противній сто роні порожнього місця і все на нього споглядала, немов би там бачила покійного дідуся... А Гриць сидів скромно, немов боявся на- рушити той настрій, що панував у кімнаті. Зате Миколка був дуже радий, що так йому вдалося усе виконати! Роман усміхався стри мано, відчуваючи родинне тепло цієї чужої для нього хати. Трій- 4 НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1964 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
