Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Сніп пшениці Ніна Наркевич Ранок видався погожий. Старий Аврам вже закінчив орати своє ма леньке в'боге поле. Тепер він ішов поволі з великою торбою важкого пшеничного зерна та вмілою ру кою сіяв його. Гарно та рівномір но падали зерна в чорну пухку землю. Аврам любив цю працю. Як буде добра погода, то незаба ром виросте пшениця і буде його родина мати досить хлі'ба, минуть ся ці голодні сумні дні... Зайнятий цими думками він не помітив, як до нього наблизився старий подорожній. Він привітався та став питати про найкоротшу стежку до головного шляху. „Ми поспішаємо, обїздити все село за'бере нам багато часу. До- називала: — Це „ялинка", а то „вертеп", а он „малий Ісусик". Це були перші слова про Різ дво, а першою піснею стала ко ляда. Таня повторяла за нею, та так незрозуміло і смішно, смішно! Але Маруся не сміялась. О, ні! Бо і в садочку пані вчителька не сміялась також з нікого, лиш лас каво повчала, як говорити. А Ма руся тепер „вчителька", — має „ученицю". Марусині батьки запросили ба буню і її внучку, Таню, на Святу Вечерю. Під ялинкою знайшлись гарні дарунки для малої гості і її бабуні. Мала Таня розвеселилась, розщебеталась дивною мішани ною знаних і нових слів — на за гальну радість. Але щож то була за загальна вті ха, коли несподівано обидві дів чинки, побравшись за ручки, ста ли під ялинкою і заколядували нашу улюблену українську коля ду: „Бог предвічний". Колядувала Маруся, а Таня прислухаючись потягала за нею. А коли пізніше прийшли коляд ники з вертепом та звіздою оби дві дівчинки, пригорнувшись до до бабуні, задивились, заслуха лись. 1 мала Таня вже не чулась сиріткою. їй стало так тепло на серденьку, так любо, немов серед власної сім’ї, а при боці доброї Марусі, немов при власній се стричці. зволь нам переїхати цією стежкою через твоє поле" — попрохав по дорожній. З краю поля стояв віслюк, а на ньому сиділа молода жінка з ди тинкою на руках. В Аврама було добре серце, а подорожні йому по добались: особливо ця молодень ка жінка, що ніжно всміхаючись до своєїї дитинки, легенько її заколи сувала. „іВи маібуть здалека? Може за йдете до хати, відпочити?" — ввіч ливо запросив їх Аврам. Але ста рий відмовився: „Ми дуже поспішаємо, добрий чоловіче!" — ще раз повторив він. „'Ну, то прошу, їдьте собі! Отут у торбі маю- кусень сухаря та сир. Це мій полуденок, візьміть хоч це." Жінка ласкаво всміхнулася до Аврама та подякувала, а старий вже пошепки додав: „Як хтось пи татиме про нас, кажи: Не бачив таких! “ Подорожні поїхали вузенькою польовою стежкою. Хутко їх по статі зникли за сусіднім пагорком на кінці поля. „Які приємні, милі люди! Моло денька мати — красуня, а ось вид но тікають від когось... О, Боже милий, який же я недотепа!" сам соїбі докоряв Аврам. „Та тож ди тинку — видно хлопчика вони ря тують бідолахи... Іродові посіпа ки скрізь тепер полюють за не мовлятами. Бідні, вони, ’бідні! Як їм втікати на віслюкові, коли Іродові військові загони мають швидких коней!" Над вечір він закінчив посів і пішов до хати відпочивати. Дома він розповів своїй жінці про цю пригоду. „Як мені їх шкода! Вид но добрі люди! Ми то щасливі, бо нема в нас немовляти, а як мусять всі бідні матері терпіти!" „Якби хоч далі вони від’їхали, поки Іро дові собаки сюди не прилетять" — - турбувалася Аврамова жінка. — „Оця стежка може їх приваби ти. Якби виросла пшениця, то не так видно було б!" — журив ся Аврам. Ніч минула, а на другий ранок Аврам вийшов з хати поглянути на свій засів та й зачудувався — на його полі вже виросла густа рясна пшениця. Від вітру хвилями гойдалися важкі колоски, що вже почали жовтіти. Аврам хотів стеж кою перейти все поле, та дарма, стежки не знайшов. „Це чудо ста лося, за одну ніч виросла пше ниця" — думав Аврам. За спиною в нього почувся кін ський тупіт. Наближалися вій ськові. Вони стали на межі та брутально кричали, кликали Ав рама. „Гей, ти, падло, кажи, не бачив тут подорожніх? Жінка з дитиною та старий дід?" Серце в Аврама швидко засту котіло. Він низенько вклонився та відповів: „Ні, шановні панове, ні кого тут не було вже більше як тиждень часу"... (Докінчення на обгортці) Ви мабуть здалека? Може зайдете до хати відпочити? 14 НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1964 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
