Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Наше інтерв’ю Софія Наумович Паризька зустріч (Зак і нчення) — Але ж яким дивом ти вві йшла в те знайомство? — Чи пригадуєш собі мій при їзд із Німеччини 1947 p.? І д-ра Горнунґа зі Львова, що допоміг мені переїхати до Парижу та ді стати американську стипендію до малярської академії? — Пригадую дуже добре: Гор- нунґ — адвокат зі Львова, що був тоді якоюсь шишкою в УНРА? — Цей самий. Він саме позна йомив мене з родиною багатих караїмів, точніше з Лізою, яка стала моєю найвірнішою приятель кою до сьогодні. Вона й познайо мила мене з Дунканом, бо дума ла, що мені придасться знайом ство з власником галерії, хоч я пізніше дізналася, що його „на города “ не має ніякого значення в малярському світі. Ліза завжди рада мати мене біля себе й зав дяки їй, та її біллям на Блакит ному Побережжі, я й почала сту діювати кераміку... — Про те я знаю, як і про те, що в їхніх сальонах і біллях пов но твоїх картин! І, здається, твої керамічні успіхи постали завдяки: можливості побувати на Півдні... — Якраз цій можливості! Ко ли Ліза була б не завела мене ту ди й не вможливила доскакуван ня до Вальоріс, — колиски й відро дження французької кераміки та місця частого перебування ГІікас- со, Шагаля... — — Підожди! Щось тут гово рять про твою приязнь із Шаґа- лем. Скажи мені „дві слові11 про це. Мені здається, що ти одинока українка, яка вміє здобути собі симпатії в жидів: Горнунґ, Ша- ґаль... — Горнунґ — наш знайомий зі Львова, ніколи не мав причини нарікати на нас як сусідів і клієн тів, а за німецьких часів... та ли шім це! Шаґаль теж походить із нашого Білостоку й знає всі сло в’янські мови. Це симпатична, старша людина, на диво зовсім не зарозуміла на свою світову сла ву. Він якось зацікавився моїми керамічними роботами, мовляв, у них є якась ,,свіжість“ і відмін ність від французьких та іншена- ціональних майстрів. Що ж до Пікасо, то він замкнувся в своє му „шато“ в Канах і я рідко йо го зустрічаю, хоч доволі часто їжджу туди, бо в одному мага зині на головній вулиці цього мі ста відкрили керамічний відділ ви ключно для моїх експонатів... — І що ж ти там виставляєш? — Все: вази, тарілки, лямпи, біжутерію — перстені, браслети, медальйони, боклажки, — все це на базі українського фолкльору, але модерно. Там я продаю навіть наші ікони, — ти ж знаєш, що я була вивчила цю техніку ма лювання золотом... — Знаю й навіть бачила влас ними очима, як робив це Юрій Кульчицький. До речі він теж пе рекинувся на кераміку? — Так, і має великий успіх у Парижі. Взагалі кераміка тепер у моді, а до моєї керамічної про дукції можеш ще прирахувати де корації барів, готелів, великі пан но, столи, печі. Оце недавно ви конала я для одної української родини керамічний ватран у сти лі наших розмальованих кахле вих печей часів барокко... — А що з твоїм малярством, чи ти йогої зовсім закинула? — Ніколи в світі! Недавно зро била портрет Петра Плевака з Парижу, та інших. Далі теж ма люю хустки на шовку, які зреш тою купують люди як декоративні панно, — бачиш, як це виходить? Тут Іванка розгорнула перело мною цілий Жімут чудових, з пава ми й дивними квітами, хусток, і напнявши одну з них на рямку, засвітила жарівку. Ефект був не звичайний. —- Ніколи й не подумала б, що звичайна хустка може стати та кою оригінальною прикрасою ха ти! Очевидно, — великої й бага тої хати. Хто їх купує? Декоративна тарілка, виготовлена Ва сильківським майоліковим заводом. — Як досі, то переважно швай- царці, бо вони всі багаті й мають великі, просторі вілли серед чу дової природи, то їм такі панно підходять. Але головне моє зай няття, це таки кераміка... — Ага. Ну то вернімося до неї. Чи твоя теперішня подорож має якийсь звязок із нею? — Це, як би тобі сказати: я поєдную приємне з корисним. На мої цьогорічні іменини дістала я від моїх приятелів з Парижу кви ток на ,,трен бле“ (синій люксу совий поїзд, що курсує між Пів днем і Парижем), щоб приїхати до Парижу. Звідси зроблю „не велику прогульку“ до Бельгії, Голляндії, Люксембургу й Данії, а тоді їду до Англії, щоб розгля нутися за приміщенням у великих магазинах для моєї кераміки. Ан глійські промисловці, що були ц. р. на Півдні, поцікавилися мої ми виробами й обіцяли мені їх ,,пустити" в Англії... — Бачу, що й ти хочеш зро битися більйонеркою як Дункан! — А щоб ти знала, що мені треба бодай одного мільйона, щоб збудувати власну керамічну піч, бо набридло тинятися по чужих, де крадуть мої помисли й мотиви. — Ну, то станеш незадовго українською Дерваль або Порта- ніє з власною фабрикою „копі- райт“... очевидно в ,,Закутку“? — На ,,Закуток“ одного1 міль йона не вистачить! Я хотіла б зробити з нього відпочинковий дім для українських мистців, але про те, борони Боже, не згадуй, покищо, ні слова... Іванка була готова. Непомітно, під час нашої розмови, вона пе рескладала свої скрині й за шир мою передягнулася. Сталево-синій костюм з білою шапочкою, біли ми рукавичками й „перловими" НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1964 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
