Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Галина Синенька У підн і жжі Альп Авторка допису перед 'баварською хатою б Ахенмілс H alin a S ynenka, U k ra in ia n stu d en t of Chicago, sp en t h e r vacatio n in a su m m er school in B av aria П’ятдесят миль на південь від Мюнхену є Ахенмілє (A achen- m iihle), мале село в підніжжі Альп. Там знаходиться одна із шкіл G oethe In stitu t. Цей інсти тут має таких 18 шкіл для чу жинців, що вивчають німецьку мову. В більшості ті школи зна ходяться по малих містечках чи селах. Туди й завело мене моє нама гання вивчити німецьку мову. Першою особою, що я зустріла, був директор тієї школи. Хоч сам володів знаменито англійською мовою, проте звернувся до мене по-німецьки і так було цілий час мого побуту там. Мені відразу приділили мешкання в приватно му домі, бо студенти мусіли меш кати по родинах, щоб уживати якнайбільше німецької мови й піз навати німецький спосіб життя. Я замешкала в домі заможних стар ших селян разом із італійкою їдою. Хата, як кожна баварська, була біла, з дерев’яними різьбле ними балькончикаким, що були прикрашені квітами. Вікна нашої кімнати виходили до саду і це, мабуть, дало нагоду романтичні шим з-поміж наших студентів кілька разів нам співати серенаду. І так розпочався мій двомісяч ний побут у цьому домі. Мешкан ня було приємне лиш важко було мені привикнути до того, що вода була все холодна, а на купання в теплій воді мені призначено тіль ки пів години в. суботу по полу дні. З часом я привчилась брати туші зимною водою. А як проходило наше навчан ня? Кожного дня мали ми 5 годин науки в школі, а в суботу відбу вався 2-годинний іспит із пройде ного матеріялу. Курси ділились на початкові, середні й вищі. Мене прийняли на середній курс. В Ін ституті було нас около 100 сту дентів (около 80 хлопців і 20 дів чат). Були там студенти з усіх країн західньої Европи, а я була одинока зі східньої Европи, коли це так можна назвати. В більшо сті студенти були з Азії, Афри ки й близького Сходу, як рівнож дуже багато з Центральної і Пів денної Америки. Із самого початку більшість студентів не могла зрозуміти то го, що я, хоч приїхала з Амери ки й знаменито володіла англій ською мовою, все казала, що я українка. Не пригадую навіть, скільки разів я вияснювала, що то є Україна. Дуже часто мусіла користуватись лиш німецькою мо вою, а в перших тижнях по при їзді це було дійсно дуже трудно, бо хоч я була на середньому кур сі, проте плинно німецькою мо вою не володіла. Треба додати, що взагалі перших кілька тижнів майже всі ми ходили зі словника ми в руках, бо йнакше не могли були б порозумітися. Але якось воно йшло і я знаю, що десь на світі є турки, індуси, араби, пів- денно-американці й інші, які те пер уже знають дуже добре, що Україна ,,ist nich t R ussland". Найкраще зжилася я з півден- но-американцями, хоча приятелю вала із всіми. Вони довідалися від мене все про Україну, що я мог ла вияснити їм своєю вбогою ні мецькою мовою. З цікавістю ви питували мене про можливість ре волюції у близькому майбутньо му в Україні (бо як відомо, у них усе щось ,,кипить“!). Із повного серйозністю казали, що радо створили б „латино-американ- ський“ відділ в українськім вій ську.. Пригадую собі, як одного дня сиділа я при столі в шкільному городі й писала листи. Було по полудні й хлопці якраз поверну лись із гри копаного м’яча. Всі посідали коло мене й почали про щось розмовляти, а що були різ ного національного складу, то вживали своєї каліченої німецької мови. Я не слухала уважно, бо хотіла скінчити листи й віднести їх на пошту. Нараз чую, що дискусія наби рає гарячого тону. Прислухуюсь ближче, а то мої товариші з Півд. Америки переконують турківі, що Україна — це окрема республика в Сов. Союзі, що це поневолений народ, що ніяк не є частиною Ро сії. Турки спочатку не могли схо пити цього, та по кількох аргу ментах півд. американців їм це поволі роз’яснилось. А один із них Гасан Біроль, що був разом зо мною в цій самій клясі, прига дав собі, що Україна колись на віть була у союзі з Туреччиною. Я не вияснювала цього, бо взага лі не вмішувалась до дискусії, а тільки слухала. Найтрудніше було мені виясни ти про Україну двом уже старшим студентам. Один із них лікар із Еспанії (віком ЗО літ) д-р Ма- нуель Ернандез, а другий доктор економії з Порто-Ріко Хозе Ра- мос. Одного дня по в.ечері сиділи ми всі в городі й розпочалась дис кусія про Совєтський Союз. Ясна річ, я мусіла додати своїх ,,два центи" з українського становища. НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1964 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
