Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Галина Синенька У підн і жжі Альп Авторка допису перед 'баварською хатою б Ахенмілс H alin a S ynenka, U k ra in ia n stu d en t of Chicago, sp en t h e r vacatio n in a su m m er school in B av aria П’ятдесят миль на південь від Мюнхену є Ахенмілє (A achen- m iihle), мале село в підніжжі Альп. Там знаходиться одна із шкіл G oethe In stitu t. Цей інсти тут має таких 18 шкіл для чу жинців, що вивчають німецьку мову. В більшості ті школи зна ходяться по малих містечках чи селах. Туди й завело мене моє нама гання вивчити німецьку мову. Першою особою, що я зустріла, був директор тієї школи. Хоч сам володів знаменито англійською мовою, проте звернувся до мене по-німецьки і так було цілий час мого побуту там. Мені відразу приділили мешкання в приватно му домі, бо студенти мусіли меш кати по родинах, щоб уживати якнайбільше німецької мови й піз навати німецький спосіб життя. Я замешкала в домі заможних стар ших селян разом із італійкою їдою. Хата, як кожна баварська, була біла, з дерев’яними різьбле ними балькончикаким, що були прикрашені квітами. Вікна нашої кімнати виходили до саду і це, мабуть, дало нагоду романтичні шим з-поміж наших студентів кілька разів нам співати серенаду. І так розпочався мій двомісяч ний побут у цьому домі. Мешкан ня було приємне лиш важко було мені привикнути до того, що вода була все холодна, а на купання в теплій воді мені призначено тіль ки пів години в. суботу по полу дні. З часом я привчилась брати туші зимною водою. А як проходило наше навчан ня? Кожного дня мали ми 5 годин науки в школі, а в суботу відбу вався 2-годинний іспит із пройде ного матеріялу. Курси ділились на початкові, середні й вищі. Мене прийняли на середній курс. В Ін ституті було нас около 100 сту дентів (около 80 хлопців і 20 дів чат). Були там студенти з усіх країн західньої Европи, а я була одинока зі східньої Европи, коли це так можна назвати. В більшо сті студенти були з Азії, Афри ки й близького Сходу, як рівнож дуже багато з Центральної і Пів денної Америки. Із самого початку більшість студентів не могла зрозуміти то го, що я, хоч приїхала з Амери ки й знаменито володіла англій ською мовою, все казала, що я українка. Не пригадую навіть, скільки разів я вияснювала, що то є Україна. Дуже часто мусіла користуватись лиш німецькою мо вою, а в перших тижнях по при їзді це було дійсно дуже трудно, бо хоч я була на середньому кур сі, проте плинно німецькою мо вою не володіла. Треба додати, що взагалі перших кілька тижнів майже всі ми ходили зі словника ми в руках, бо йнакше не могли були б порозумітися. Але якось воно йшло і я знаю, що десь на світі є турки, індуси, араби, пів- денно-американці й інші, які те пер уже знають дуже добре, що Україна ,,ist nich t R ussland". Найкраще зжилася я з півден- но-американцями, хоча приятелю вала із всіми. Вони довідалися від мене все про Україну, що я мог ла вияснити їм своєю вбогою ні мецькою мовою. З цікавістю ви питували мене про можливість ре волюції у близькому майбутньо му в Україні (бо як відомо, у них усе щось ,,кипить“!). Із повного серйозністю казали, що радо створили б „латино-американ- ський“ відділ в українськім вій ську.. Пригадую собі, як одного дня сиділа я при столі в шкільному городі й писала листи. Було по полудні й хлопці якраз поверну лись із гри копаного м’яча. Всі посідали коло мене й почали про щось розмовляти, а що були різ ного національного складу, то вживали своєї каліченої німецької мови. Я не слухала уважно, бо хотіла скінчити листи й віднести їх на пошту. Нараз чую, що дискусія наби рає гарячого тону. Прислухуюсь ближче, а то мої товариші з Півд. Америки переконують турківі, що Україна — це окрема республика в Сов. Союзі, що це поневолений народ, що ніяк не є частиною Ро сії. Турки спочатку не могли схо пити цього, та по кількох аргу ментах півд. американців їм це поволі роз’яснилось. А один із них Гасан Біроль, що був разом зо мною в цій самій клясі, прига дав собі, що Україна колись на віть була у союзі з Туреччиною. Я не вияснювала цього, бо взага лі не вмішувалась до дискусії, а тільки слухала. Найтрудніше було мені виясни ти про Україну двом уже старшим студентам. Один із них лікар із Еспанії (віком ЗО літ) д-р Ма- нуель Ернандез, а другий доктор економії з Порто-Ріко Хозе Ра- мос. Одного дня по в.ечері сиділи ми всі в городі й розпочалась дис кусія про Совєтський Союз. Ясна річ, я мусіла додати своїх ,,два центи" з українського становища. НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1964 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
