Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Я і мій в’язень (Закінчення) Люба Коленська Підводжу її, вона, здається, щось ковтає і прислонює знов очі верхом долоні, як безпомічним, зраненим крилом. Але не плаче. Іде зі мною мовчазно. Думаю, що вона не розуміє, в чому уся трагічна помилка сього днішнього дня. Вона знає, її чо мусь зранили і прогнали геть. Коли відчиняємо важку браму у наш дім, навіть не пробую її за чинити. Ступінь, за ступенем про ваджу Іриссу назад у наші кімна ти. На привітання виходить су- мерк. У нього очі неспокійні, смут ні і жалісливі. У світлі вечірних лямп дощ кре ше вікна сильним і холодним вог нем. Ірисса перебиває мовчанку і питає, чому на шибах аж такі великі сльози. Із-під її вій, як з-під густої очеретини на ставі капотять струмки. Скапують, як усе наново скочується віск із свіч на краї ліхтарів. На хіднику у дощевій пісні бли мають світляки ліхтарень. Ірисси- не вікно із вітражним барвним склом ломить рожево-оранжеве світло і смарагдово голубе. Воно смужиться на долівці і колишеть ся райдугами. Ірисса сідає побіч мене. „Якщо хочеш, розповім тобі казку про дикого Нарциза. Це тобі від мене дарунок, мамо“. Пригортаю її до себе й кажу: „Оповідай, Іриссо, а я перекажу усім“. кожночасна готовість подати фа хові статистичні інформації про положення українки в УРСР і в світі, це змога мати готові джере ла про кожну ділянку життя у- країнського народу. І це лиш кілька прикладів. В цілому укра їнський жіночий рух жде на у- часть молодої українки. Очіку ємо і маємо право о ч і к у в а- т и, що вона прийде, якщо навіть деякі середовища і організації плекають у ній неприхильне на- ставлення до цього руху, що вже ціле століття стоїть на службі свого народу. І. В. П. „Були дв,а брати. Один добрий, другий злий і дикий Нарциз. Він не хотів, щоб хто-небудь жив окрім нього. Він подивився на до брого Нарциза, свого брата, і той счорнів і погиб. Але дикому і злому Нарцизові цього ще було мало. Він загорівся і запалив ці лий світ, ліс, квіти, доми, вже ді ставався до неба. Тоді прийшла фіялка, що зуміла врятуватися перед диким Нарцизом. Вона вклонилася перед ним покірно аж до самої землі і просила Ві нього ласки для всіх, що ще залиши лись. Її за те, як хоче, він зможе спалити. Вона була така скромна, гарна і добра, що дикий Нарциз підняв її з колін і пощадив її, і пощадив усіх“. Вона хилить мені голову на плече і ми сидимо мовчки. У нас немає бажання говорити. Не хочу думати, що можливо, ми сидимо так востаннє. Вона мене тихенько цілує і гладить ніжно по волоссі. Чи може бути, що вона мені спів чуває? Тоді вона встає і приносить свому жовтявому птахові води і трохи зерна. Відчиняє клітку і ледь торкається його крил. Двері в його клітку відчинені, але він навіть не пробує вилетіти і втіка ти. Глядить на Іриссу напів при плющеними очима і співає дуже коротку пісню. А тоді вмовкає, засувається в свій куток і дрі має... Ірисса схрещує руки, голову горне до прутиків клітки і відвер тається від мене. Не ворушиться. Дожидаю бунту. Крику. Ридан ня. Нічого... Нарешті повертаєть ся до мене — як це довго три вало — очі в неї сухі, за сухі. Посміхається... У ній народжуєть ся щось нове, невловиме, але й недобре. Питаю в неї: „Добре тобі, Ірис со ?“ „Так, мамо". Я бачу, як непомітно й крадько ма народжується нещирість. Цьо го я ніколи не ждала і не споді валась. Добре, що сьогодні вона хоча трохи є ще біля мене, але поволі з години на годину, від окремиться і тоді я вже її не змо жу досягнути. Жаден мій відрух, ніяке слово, не огріє її і ми вкін ці станемо для себе чужими людь ми. А може мені відчинити двері, хай іде в їхній гурт, хай учиться їхньої мови? Не знаю, що краще. Я бажаю тільки дати їй радість і вдержати її душу доброю й яс- ною. Хочу, щоб ми залишилися собі рідними і назавжди прияте лями. Беру її за руки. Відчуваю, що її пальці в моїх холодні і непри- часні. Пробую ще раз говорити і прихилити до себе. „Ти знаєш, Іриссо. Пройде ще місяць, два. Ми зустрінемося з чимсь новим, хоча повторним кожного року. Дерева пригнуться до землі ще більше. Із-під хмариних темних вій ви глянуть і висипляться ясні квіти і заплетуть зимі білі коси. Ледові осколки із-під дахів і вікон заго стрять холод. У вікна загляне дивно гарне обличчя зими. Заго ряться свічі. У кожне серце за хоче прийти любов і її впустять. Хоча б тільки раз на рік. Бо це буде Різдво". Але я мушу перестати оповіда ти. На її обличчі немає наймен шого зрозуміння. Очі в Ірисси гей би завмирають, не бачать кім нати, не бачать мене. Тільки усміх її новий, мені ворожий, розхилює її уста. Він мене палить, пече, і приневолює страждати. Що ж більше можу їй сказати? Найкращі слова нічого не вдіють, вона замикається переді мною, як квіти перед сутінками вечорів. Чи це вже так назавжди? Одного я певна, вона таки відходить від ме не. Мій в’язень, хоча замкнений в кімнатах, вже свобідний. Її сер це затаюється, холодніє і здрига ється перед найменшим добрим словом. Вже пізня пора. Сьогодні не я, а Ірисса затягає білі завіски. Вона не задержується ані на хвилину біля вікна, не глядить крізь нього і нічого в мене не питає. Бажає 4 НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1964 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top