Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Я і мій в’язень (Закінчення) Люба Коленська Підводжу її, вона, здається, щось ковтає і прислонює знов очі верхом долоні, як безпомічним, зраненим крилом. Але не плаче. Іде зі мною мовчазно. Думаю, що вона не розуміє, в чому уся трагічна помилка сього днішнього дня. Вона знає, її чо мусь зранили і прогнали геть. Коли відчиняємо важку браму у наш дім, навіть не пробую її за чинити. Ступінь, за ступенем про ваджу Іриссу назад у наші кімна ти. На привітання виходить су- мерк. У нього очі неспокійні, смут ні і жалісливі. У світлі вечірних лямп дощ кре ше вікна сильним і холодним вог нем. Ірисса перебиває мовчанку і питає, чому на шибах аж такі великі сльози. Із-під її вій, як з-під густої очеретини на ставі капотять струмки. Скапують, як усе наново скочується віск із свіч на краї ліхтарів. На хіднику у дощевій пісні бли мають світляки ліхтарень. Ірисси- не вікно із вітражним барвним склом ломить рожево-оранжеве світло і смарагдово голубе. Воно смужиться на долівці і колишеть ся райдугами. Ірисса сідає побіч мене. „Якщо хочеш, розповім тобі казку про дикого Нарциза. Це тобі від мене дарунок, мамо“. Пригортаю її до себе й кажу: „Оповідай, Іриссо, а я перекажу усім“. кожночасна готовість подати фа хові статистичні інформації про положення українки в УРСР і в світі, це змога мати готові джере ла про кожну ділянку життя у- країнського народу. І це лиш кілька прикладів. В цілому укра їнський жіночий рух жде на у- часть молодої українки. Очіку ємо і маємо право о ч і к у в а- т и, що вона прийде, якщо навіть деякі середовища і організації плекають у ній неприхильне на- ставлення до цього руху, що вже ціле століття стоїть на службі свого народу. І. В. П. „Були дв,а брати. Один добрий, другий злий і дикий Нарциз. Він не хотів, щоб хто-небудь жив окрім нього. Він подивився на до брого Нарциза, свого брата, і той счорнів і погиб. Але дикому і злому Нарцизові цього ще було мало. Він загорівся і запалив ці лий світ, ліс, квіти, доми, вже ді ставався до неба. Тоді прийшла фіялка, що зуміла врятуватися перед диким Нарцизом. Вона вклонилася перед ним покірно аж до самої землі і просила Ві нього ласки для всіх, що ще залиши лись. Її за те, як хоче, він зможе спалити. Вона була така скромна, гарна і добра, що дикий Нарциз підняв її з колін і пощадив її, і пощадив усіх“. Вона хилить мені голову на плече і ми сидимо мовчки. У нас немає бажання говорити. Не хочу думати, що можливо, ми сидимо так востаннє. Вона мене тихенько цілує і гладить ніжно по волоссі. Чи може бути, що вона мені спів чуває? Тоді вона встає і приносить свому жовтявому птахові води і трохи зерна. Відчиняє клітку і ледь торкається його крил. Двері в його клітку відчинені, але він навіть не пробує вилетіти і втіка ти. Глядить на Іриссу напів при плющеними очима і співає дуже коротку пісню. А тоді вмовкає, засувається в свій куток і дрі має... Ірисса схрещує руки, голову горне до прутиків клітки і відвер тається від мене. Не ворушиться. Дожидаю бунту. Крику. Ридан ня. Нічого... Нарешті повертаєть ся до мене — як це довго три вало — очі в неї сухі, за сухі. Посміхається... У ній народжуєть ся щось нове, невловиме, але й недобре. Питаю в неї: „Добре тобі, Ірис со ?“ „Так, мамо". Я бачу, як непомітно й крадько ма народжується нещирість. Цьо го я ніколи не ждала і не споді валась. Добре, що сьогодні вона хоча трохи є ще біля мене, але поволі з години на годину, від окремиться і тоді я вже її не змо жу досягнути. Жаден мій відрух, ніяке слово, не огріє її і ми вкін ці станемо для себе чужими людь ми. А може мені відчинити двері, хай іде в їхній гурт, хай учиться їхньої мови? Не знаю, що краще. Я бажаю тільки дати їй радість і вдержати її душу доброю й яс- ною. Хочу, щоб ми залишилися собі рідними і назавжди прияте лями. Беру її за руки. Відчуваю, що її пальці в моїх холодні і непри- часні. Пробую ще раз говорити і прихилити до себе. „Ти знаєш, Іриссо. Пройде ще місяць, два. Ми зустрінемося з чимсь новим, хоча повторним кожного року. Дерева пригнуться до землі ще більше. Із-під хмариних темних вій ви глянуть і висипляться ясні квіти і заплетуть зимі білі коси. Ледові осколки із-під дахів і вікон заго стрять холод. У вікна загляне дивно гарне обличчя зими. Заго ряться свічі. У кожне серце за хоче прийти любов і її впустять. Хоча б тільки раз на рік. Бо це буде Різдво". Але я мушу перестати оповіда ти. На її обличчі немає наймен шого зрозуміння. Очі в Ірисси гей би завмирають, не бачать кім нати, не бачать мене. Тільки усміх її новий, мені ворожий, розхилює її уста. Він мене палить, пече, і приневолює страждати. Що ж більше можу їй сказати? Найкращі слова нічого не вдіють, вона замикається переді мною, як квіти перед сутінками вечорів. Чи це вже так назавжди? Одного я певна, вона таки відходить від ме не. Мій в’язень, хоча замкнений в кімнатах, вже свобідний. Її сер це затаюється, холодніє і здрига ється перед найменшим добрим словом. Вже пізня пора. Сьогодні не я, а Ірисса затягає білі завіски. Вона не задержується ані на хвилину біля вікна, не глядить крізь нього і нічого в мене не питає. Бажає 4 НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1964 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
