Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
автократична поведінка. Одинадцятеро дітей, що приходили на світ, вмирали і виживали, ще більш віддалювали їх, замість зближувати: вони заспоко ювали всі бажання, всю потребу любити. А ввесь невижитий темперамент можна і треба було звер нути на господарство. Це й була тайна господар- сьчої перфекції пані Филипини. Але сьогодні пані Филипина не думала про господарство. їй чогось нагадалася молодість і всі .чв чзані з нею мрії. Було в атмосфері двох остан ніх днів щось, що такий настрій викликувало. І був п цьому ще якийсь незнайомий, свіжий подих, ІМ' е б хто відкрив знечев’я двері й вікна і впустив у хату дужу течію повітря. Вона знову побачила перед собою, як уже де кілька разів цього ранку, свою молодшу доню, як вона стоїть коло фортепіяну з розпаленим личком і таким уже зовсім жіночим виразом у очах. її, й того молодого чоловіка зі сміливим, відвертим лицем. А потім, вона пригадує, що в неї є старша доня — і зідхає. Вона пригадує, що сказав учора її чоловік на „того якогось хлопомана“ і зідхає ще раз. Вона допиває свою, вже простиглу, каву і під водиться, щоб піти до кухні. Але в тому моменті відкрилися двері, і на по розі став худерлявий чоловічок, що його називали тут стрияшком. Його рання поява в домі — йому приносили його сніданок до стебника — була несподіванкою, і пані Филипина питально підняла брови, відповіда ючи на його привітання. Він здавався збентеженим, коли, підійшовши до стола, він підняв її руку до церемоніяльного поцілунку. -—- Що вас приносить сюди так рано, дорогий стрияшку? —- спитала їмость тоном, що заперечу вав вжитий епітет: вона недолюблювала того чоло вікового свояка, старого мізантропа, що мав завжди за пазухою якусь неприємну справу, плітку, чи скаргу на когось із домашніх. Стрияшок стояв, поки їмость не сіла, а вона не збиралася сідати знову і чекала на його слово, машинально вигладжуючи скатерть на столі. — Чи . . . то єсть, чи не могла би почтенна ку- зинка офірувати мені один квадрансик зі свого до рогоцінного времени? Пані Филипина глянула на великого, позолоче ного, з чорними колонками, годинника на шафці між вікнами. Вона сказала, стримуючи нетерплячку: -— Сідайте, сідайте і говоріть без церемоній. Яку знов гризоту маєте і через кого? Вона зрезиґновано присіла і дивилася на нього згори, піднявши голову, як дивляться на надокуч ливих дітей. Стрияшок поспішливо сів і почав: — Гризота, дорога Фільцю, (він, як рідко коли, назвав її по імені, нагадуючи цим на права посвоячення) собственно сказавши, не моя, бо хо дить не о мене, а о добро сего почтенного дому. — І що ж там знов грозить тому домови, що ви мусілисьте аж зриватися з ліжка о такій ранній годині? — вже зовсім неприхильним тоном спи тала їмость. — Грозить, дорога кузинко, грозить і то дуже на-серіо. А опасність та йде від того хлопського адвоката, которий, без жадного сомнінія, хоче за крутити голову нашій Мелясі і таким робом вдер тися до одної з найбільш уважаємих руских фамілій. Він хотів продовжувати, але спинився, оторо пілий: він цілком не пізнавав того лиця, раптом по- молоднілого від іритації, що розлилася по ньому густим рум’янцем, тих чорних очей з їх несподіва ним гарячим блиском. їмость підвелася і проказала поволі, стримуючи голос: — СІ справи, коханий стрияшку, прошу зали шити отцю Александрови і мені. Вона натиснула на останнє слово, дивлячись на нього гнівно і повернулася відходити, але він спинив її, придержуючи за широкий рукав її ра нішньої сукні: — Прошу, прошу мене вислухати! Я маю ска зати їмості щось дуже важне в тій матерії! — Но? — кинула їмость. — Чи кузинка знає о тім, що той непрошений гість заховуєся неприлично? Що він — прошу мене звинити — зачіпає служниці і входить з ними у ближчу комітиву? Пані Филипина не завагалася ні на мить, оці нюючи цю вістку, як плітку підручної дівчини, що бачила скрізь зачіпання та завжди була зі стрияш ком у конфіденційному зв’язку. Вона сказала рі шучим, аж різким голосом: — Прошу ніколи, чуєте? . . ніколи не повто ряти мені пльоток челяди. І не важтеся говорити такого отцю Александрови. А тепер, я думаю, що наша розмова скінчена. Коли стрияшок відійшов, пробурмотівши якісь слова не то оправдання, не то бунту, вона сіла знову. Вона потребувала бути ще хвилину сама, щоб зрозуміти, що це з нею діялося. А діялося з нею щось дивне: усі дрімучі сили протесту прихо дили знову до голосу, наче б тепер, коли вона від дала вже дві дочки й поженила трьох синів, вона мала почати боротися. А може так воно й було. Але те, за що вона мала боротися, не було вже її власне життя, а щастя її доні. Тим часом дівчата, або, як казали, „панни дому“, зустрічали новий день по-своєму. Одначе сьогодні вони зустрічали його якось інакше, як зви чайно. Звичайно, це була Меляся, що схоплювалася перша з постелі, бігла до вікна, розсувала білі муслінові завіски, піднімала жовті тростинові жалю- зії і викрикувала, залежно від погоди: ,,0, який чу десний день!“ Або, розчаровано: „Ааа, знов дощ!“ Проте, і найпоганіша погода не могла зіпсувати їй настрою на довше, як на мить. Вона бігла до ліжка сестри, сідала на краєчку і силкувалася „роздру- хати“ сонну ще Олесю. І як можна ще спати, коли вже такий день, ціла хата в русі і скоро вже та- туньцьо вернеться з церкви, бо вже давно пере дзвонили на Службу Божу. Але тут же вона забувала про потрібний по- спіх і починала розмову про щось, про що вона ладна була говорити з ранку до вечора. 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1964 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top