Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Марія Струтинська Молодий сад Вони ходили потім до „журчала“, спиналися на верх гори, де на взбіччях паслися корови — і Василь висловив думку, що тут треба б понаса джувати молодих деревець, обвести їх парканцями, і за деяких час прочани могли б тут спочи вати в тіні. Ця думка дуже припала до вподоби Мелясі і, забувши за свою повагу і стриманість, вона стала розпитувати: „А які деревця? А як довго треба б чекати, щоб була тінь?“ Вона навіть забажала відразу піти за ними до лісу, що його видко було з гори. І Василь, дивлячись в її несподівано роз’яс нене личко, де всі риси заграли дитячою майже оживленістю, уперше впізнав у ній образ „молод шої паннунці“ з учерашнього Семенового опові дання. Але тут уже Олеся не погодилася: її повно- власті не сягали аж так далеко. А втім, пора вже було вертатися на підвечірок, ту каву о четвертій годині, що була невід’ємною частиною життя на плебанії та одною з його простих, але справжніх приємностей. Василь зупинився в ході і присів на кріселку. Усе, що він пережив цього дня, мало свій кульмі наційний пункт у тому моменті, коли вона, після вечері, сіла за фортепіян, щоб на бажання отця Александра заграти його улюблену шумку. Василь не розумівся на фортепіяновій техніці, це певне. Він не чув ще до того часу добрих піяні- ністів, що бували на виступах у Львові, хоч нераз він і викрадався з семінарської бурси, щоб, пере одягнувшись у товариша, побувати на концерті, чи в театрі. Добра музика мала ще прийти. Проте, її гра мала залишитися найкращим, найглибшим му зичним переживанням на все його життя. Вона грала надсподівано добре, а м’якість і витриманість її удару були в її молоденькому віці справді чимсь особливим. Він знову побачив її широко відкриті очі, такі глибоко-блакитні, злегка стятий овал личка, всю її, таку чарівно-жіночу. І він знав уже, що він уперше і назавжди закоханий. їмость, пані Филипина саме скінчила свої ранішні зайняття і тепер вона мала хвилинку часу для себе. Це була її ,,пасіята перша, без печива, кава, яку вона пила сама, ще довго до загального першого сніданку. Велика, темними горіховими меблями обстав лена їдальня була якась особливо тиха в ту ранню годину, коли отець Александер правив свою вчас ну — о шестій — Службу Божу, дівчата з гувер нанткою протягалися у своїх ліжках, а гості, якщо були які, спочивали ще блаженним сном. Господар ська машина, пущена справно в рух, діяла добре і можна було залишити її на годинку саму собі. Коли про отця Александра говорили ,,в око- лиці“, що він диригує з веранди, а все там йде, як у годиннику, то про паню Филипину ходила фама, що вона мусить кожної днини заглянути і в найтем- ніший куточок. А скільки ж то куточків було в тому величезному господарстві, де виводили коней, ко рів, годували свиней, індиків, гусок, качок і курей, сушили льон та коноплі, скубли пір’я, шили одежу для домашніх і для челяді! Скільки праці над самою перерібкою тих десятків літрів молока, що їх прино сили з кожного удою! Скільки роботи у декількох городах, де не бракувало навіть цикорії для домаш нього вжитку. Скільки заходів при заварюванні, за піканні, засушуванні та всякій іншій консервації припасів на зиму! Рук до праці і ротів до їдження було в шоломийській плебанії подостатком, але всіма ними керувала і дбала за всіх одна пані Филипина. Ніхто, невтаємничений, спостерігаючи, як вміло й опановано вона дає всьому тому лад і порядок, не міг би був припустити, що сама вона не вийшла з цього попівського світу. Пані Филипина народилася й виросла у Львові, як наймолодша дитина „високого урядника1* Наміс ництва, що його незадовго перед тим перенесли сюди з Відня. Цей Беринда де Чайковський вчився в столиці монархії юриспруденції, застряг був гам, оженився з дівчиною італійського роду Козарініх і працював спочатку в якомусь відділі якогось міні стерства. До Львова він переїхав з жінкою та сином і трьома донями, до яких потім прибула ще наймо лодша і найкраща Филипина. Жили вони на горі Вроновскіх напроти „палацику штуки11, що згорів потім разом з безчисленними мистецькими скарбами. У невеличкому садку їхньої садиби ріс ще старий дуб, залишок лісу, що вкривав колись цю частину міста. Коли син підріс, його разом з молодим Вро- новскім віддали до Терезіянум до Відня, де він по тім дослужився ранги генерала. Дівчатка вихову валися дома, куди до них приходив учитель-німець. Мати, зі свого боку, передавала їм те, що сама вміла: добрі манери, гру на клявікорді і, насамперед, шиття й гаптування. Господарювати на великій плебанії навчила Филипину вже її свекруха. Вона пізнала його випадково, перебуваючи в малому маєточку батькової сестри в Корчині, цього елегантного алюмнуса, якого батьки, діди й прадіди сиділи великим попівським кляном на Яво- рівщині, та який перебував тут на дозвіллі у то вариша. Ніщо не стояло на перешкоді тому подружжю, що почалося навіть афектом. Проте, ця пара не була щаслива. Вже на сотрудництві у батька моло дого, де Филипина проходила тверду школу своєї свекрухи, отець Александер не вмів виявити їй того тепла, якого вона тоді потребувала. Згодом, на власній парафії в Добрянах під Стриєм, куди отець Александер перенісся знову ж таки задля свого брата, стаціонованого в Стриї військового лі каря, Филипину стала вражати його безапеляційна, НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1964 3 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
