Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
А св і т того не бачив і чути не хотів! (У 30-ліття великого голоду) Любов Гордієва Наші спогади бліді. В думках усе притерлося, припало пилом забуття. Хіба можна тримати свою уяву й відчуття на найвищій ноті гострого відчаю, так як т о д і, відчуваючи страшну трагедію го лодної смерти мільйонів людей? Ступаючи в ті жахливі роки своїми безсилими ногами по до рогах Полтавщини і шукаючи їжі, в душі своїй я кричала до світу, що здавася мені таким далеким і навіть мало реальним. Вся моя істота обурювалась проти тієї байдужости, що її світ виказував до нашої трагедії, тієї тишини, якою обходили в с і голод в Укра їні! Голод, заплянований Мос квою для знищення українського селянства! •Ось хочу і я згадати про ті по дії... Ще задержався в моїй душі „дух того часу“, але що ж мої спогади? Це ж спогади людини, що пережила, лишилась жи ва — значить, не дійшла до край ніх меж. Треба було б послухати тих, що переступили цю межу в муках голодної смерти і боже вілля... Лишилися лише самі числа і то не точно 'встановлені... Що ж я, як учасниця, чи сві док пронесла в своїх спогадах на сьогоднішній день? З кожним ро ком губиться ясність картин, а серце гостроту відчуття. Та пе ред очима встають фрагменти, відчуваю подих тих подій. Страшний подих голоду почав відчуватися вже в 1931 р. Перши ми передвісниками його були — коні. Не стало їм корму і власни ки відпустили своїх колишніх по мічників і ,,кормильців“ (ними за робляли на прожиток) із дворів — шукати собі прохарчування. Коні вже не ібули в силі виконува ти якусь працю. На всіх вулицях нашого пригороду Павленок (ми жили в Полтаві), можна було спо стерігати коней, що ледве пересу ваючи ноги, плутали ними вздовж вулиці, часто зупиняючись біля вікон хат. Хитаючи головою же брали „милостиню11. Постоявши довший час під одним вікном, тяжко зітхали й пересовувались до іншого. Не забуду того сум ного погляду тваринних очей. Всі солом’яні стріхи хат були обсми кані люди не могли відбитися від цих четвероногих прошаків. Хлоп ці-підлігки знущались над твари нами, підганяючи їх, пробували сідати верхи, не зважаючи на за борону дорослих. Люди метушились, передчуваю чи те саме і для себе. Старалися робити якісь запаси, приховати щось на „чорний день“. Але „чор ний день“ був уже на порозі і безмовно-страшними очима загля дав до кожної хати. Базарі спо рожніли. Там зранку можна було завважити кілька перекупок із зе- лениною чи якоюсь крупою, а потім ці „харчі11 змінила макуха, мучка, картопляне лушпиня, про сяна шелуха і різні, зовсім не придатні до їжі відпадки, відвівки, висівки, кора й інші сурогати. Влада, ніби керуючись тим, що ці відпадки псують здоров’я лю дям, конфіскувала-'відбирала все у продавців і знищувала. Міліція нишпорила, віднімаючи з рук ,,не- їстивне“, допитувалась, де взяв, щоб добратись до продавця. Мі сто було чисте від усього, що можна було їсти. Робітникам давали якийсь при- діл хліба й обіди в ,,столовках“. Не відчували голоду лиш партій ці, одержуючи все з „закритих розподільників". У них можна бу ло за послуги дістати недоїдки, а нераз і шкірку з хліба, як ми лостиню. Пригадався мені вигук однієї партійки, що відганяючи від свого порогу бідну жебрачку з двома дітьми, викрикнула: „Ми не солнішко — всєх нє обагрєєм!“ Місто, базарні площі наповнились голодними селянами. їх вигнала з села примусова колективізація та пошуки за кусником хліба. Запа м’яталась мені одна така „зу стріч “. Іду з міста додому по Шведській вулиці. Ледве тягну ноги. Під „ложечкою" солодкава нудота голоду, в голові шумить, все тіло болить. Така втома, що кожен крок здається страшним трудом. Іду, спустивши руки (во ни тяжкі і зайві), а перед очима туман. Очі в землю. Раптом щось відчуваю й підіймаю голову: на зустріч мені йде кістяк, людська подоба з простягненими до мене Жінки з Печеніжина на Покутті W o m e n of P o k u tia R e g io n in U k ra in e . 4 НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1963 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
