Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
пам’яті, ще залишився в мене. Тепер я здав, що робити. Професор був уже мертвий, отже, його я не кривдив, а його старенька так розумілась на хемії, як я на плетенні панчіх, отже, я, „брат атомової бомби“ мав на неї якесь право . . . Я теж до цього рук приклав, хоч моїх заслуг ніхто не бачив і не знав. Отже, швидше, поки пані Ферані могла б по вернутись додому, я вночі прокрався до 'будинку професора і забрав усі папери, які міг знайти в його бюрі. Останні формули і обрахування, що він робив разом зі мною, лежали просто зверху на письмовім столі. Тоді попрощався з мамою, але не казав, що їду так далеко і — може — назавжди — і через партійних колег досить гладенько прослизнувся до СССР. Ненсі похмуро вислуховувала цю сповідь. Дум ки її 'були біля Романа, серце щеміло від мораль ного, а ноги від фізичного болю. — 'Вам ще не набридло слухати? — запитав Геррі, закурюючи чергову сигарету. — А як, до речі, моя англійська мова? Чи ше добра? — З совєтським акцентом, — буркнула Ненсі. — Дякую. Але слухайте далі. Попечені ноги боліли все гостріше. Найгірше було, що обпалилися також і п’яти, хоч Ненсі їх начебто не виставляла. Без перебільшення, дівчина почувала себе так, ніби ходила по гострих лезах. Шосейна дорога була дуже нерівна, каміння повкла- дане горбато, часом навіть гостряками догори — чи хто їх так навмисне клав, пройнятий жагою сліпої помсти за каторжну працю?! Ненсі мовчала, поки могла, нарешті, згадала, що тітка їй напхала повну торбу перекуски, і попросила дозволу поїсти. Звер нули вбік і посідали в молодім соснячку. Ненсі за просила до їжі Геррі. —- Смакує, як на пікніку, у нас, в Америці! -— захоплено зауважив Геррі. —• У кого не „у нас“? — насмішкувато запи тала Ненсі. Вона тепер ані трохи не боялась Геррі. Звичайно, вона була в його руках, і ©ін міг би їй добре зашкодити або навіть і погубити. Але вона серцем і розумом відчувала, що Геррі божевільно тужить за батьківщиною і все на світі віддав би, щоб вернутися, або хоч глянути на неї. Силою об ставин, Ненсі стала для нього на короткий час вті ленням тієї прекрасної Америки, і це дало їй не обмежену владу над цим дивним, нещасним і жалю гідним чоловіком. -—- Та селяни на Вкраїні зовсім добре живуть! Що там ті буржуазні націоналісти, до яких, мабуть, і ви належите, вигадують! Ненсі навіть не відповіла. Що-що, а розуму Геррі не бракувало, і він краще від Ненсі знав, як люди тут живуть, бо саме йому раз-у-раз доводи лось грати ту чи іншу ролю в інсценізації „замож ного життя" на показ туристам. Підкріпилися і рушили далі. Геррі 'боявся, щоб його помічники не кинулись його шукати та не по гнали машиною навздогін. Треба було пробратися до Фастова тією дорогою, куди звичайно ніколи не їздять авта, взяти там авто секретаря парткому, що саме виїхав на курорт, і швидше гнати на Київ. З Фастова Геррі мав задзвонити до села і дати від повідні розпорядження своїм агентам. —- Тепер і сигарету закурити можна, — ла гідно промуркотів Геррі. — Ніч тепла, вечеря до бра, дівчина — як морозиво, солодка і холодна . . . До речі, як іби так, щоб дістати від вас хоч одного солодкого поцілунка? „Починається!“ — подумала Ненсі. — „Всі мужчини однакові, розумні й дурні, вродливі і брид кі, велетні і пігмеї..." А вголос відповіла: — Що за дурощі! Навіть і не думайте! Я студіювала джіу- джітсу і вмію боронитися. — Я теж студіював, мені це треба для мого теперішнього фаху, але не в тім справа. Я тільки пожартував, хоч, звичайно, якби ви хоч на жарт згодились, я би згодився на серйозне. . . Але ми силою кохання не беремо, у нас свобода! Але справді, Ненсі, я такий щасливий, що з вами по бачився! Боже мій, за стільки років — перша справжня, гарна, як троянда, американська дівчина! Досі бачив тільки всяких гапок та американських туристок, здебільшого всіляких старих дів або під топтаних бабусь, або несамовитих „бітнічок" . .. Дякую вам за приємність! — Нема чого, бо без взаємносте, — буркнула Ненсі, але вже без злости. Геррі почав „сповіда тися" далі: — Коли я приїхав до Москви, на пероні гри міла музика, майоріли квіти, великий натовп людей махав руками. . . ,,Кого ж це тут так зустріча ють" — подумав я. — „Певно, якогось героя Со вєтського Союзу..." — Виявилося, що зустріча ють мене. Мене на руках знесли з поїзду на перон, стали підкидати вгору, .щось говорити, тиснути мені руки . . . Потім якийсь керівник узяв мене до своєї машини і відвіз до гарного готелю. На ранок мене запросили до урядового прийняття і попросили при нести з соїбою привезені документи. Мені дуже дя кували за величезну послугу для справи світової революції, але ніхто паперів не розгорнув. Навпаки, на них зараз же наклали величезну сугучову пе чатку і поклали в спеціяльний шкіряний конверт. Певно, передавали до найвищої інстанції і одразу ж при свідках забезпечували собі доказ непричетно- сти до державної таємниці. Два місяці жив я, як король. їздив по театрах, прийняттях, був на радіо-програмі, на телевізорі, навіть співав (як ворона в дощ!) на концертах, ка в’яр і шампанське було в моїм щоденнім меню, і я дивувався, що в цій соціялістичній державі люди живуть тими ж інтересами, що й так звані „капіта лісти". А потім, без усякого попередження, мене облили льодовою водою: одного ранку, коли я ще солодко спочивав після вчорашнього балю, мене розбудив увічливий, але суворий військовий аташе і сказав, що я мушу негайно їхати на побачення з головним шефом. Ледве встиг я поголитися, а по їсти і не встиг. Головний начальник, людина з м’я ким голосом і пронизливими сталевими очима, змі ряв мене з голови до ніг і сказав, що відпустка моя скінчилася, і час братися за роботу. 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1963 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
