Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Швидке одужання Ганна Черінь Одного разу захворіла була Ва силькова -бабуся. То було вона першою вранці з ліжка встає, всім яєшню засмажить, кави наварить, сніданки в торбинки повпаковує, кожному саме те, що він любить... А того ранку бабуся, як вона са ма сказала, ,,не могла голови з подушки підняти" — і лишилася в ліжку. Натомість заметушилася мама, в той день і на пргцю не пішла, наспіх приготовила сні данки для тата і школярів (всім те саме), і раз-ураз нахилялася до бабусі: —- Може вам молочка? Може млинчиків із сметанкою? Чи вам досить тепло? А може вам що почитати, чи може спати будете? І так цілий день. Аж заздрість взяла Василька, так наче мама тільки про одну бабусю думає, а його та інших дітей вже й забула. Сказав про іце старшій сестрі На- стуні, а вона глянула на нього докірливо й відповіла: —- Як тобі не соромно! Бабу ся ж хвора, та ще ж вона така старенька... Через кілька день бабуся оду жала і знов уранці відпроваджу вала всіх у школу і на роботу, але Василько ніколи не забув, як то всі упадали коло бабусі, коли вона була хвора. „Мабуть, дуже приємно бути хворим", поду мав він. — „Мама все пню є, що тобі хочеться, і що не попросити, все дасть. От би я вволю горіхо вих коржиків наївся, та й до шко ли можна було б не піти, і посуд не загадають мити, ані подвір’я замітати". І вирішив Василько захворіти. Прийшла мама вранці будити його в школу, а Василько їй так жалібно каже: —- Не можу встати, мамуню, я хворий. Навіть ваші десять пальців — неоднакові. Китайська іпословиця —• Хворий? — злякалася мама. — Як же це так?! Ти ж учора був здоровісінький, надворі теп ло, ніде тебе ні продуло, ні про мочило! Що ж тобі 'болить, син ку? —- мамина м’яка рука приту лилася до Василькового чола. —- Усе болить, — жалібно про мовив Василько: —• голова, руки, ноги, животик... Мама зміряла температуру — нормальна. Але буває ж і так, що й без гарячки людина хвора. —- Ну, то ти лежи тихенько, о я побіжу до аптеки, куплю тобі ліків. А ввечорі викличемо лікаря. Ліки були гіркі-прегіркі, і Ва силько вже шкодував, що захво рів, а бабуся ввесь час дивилась на годинник і що дві години да вала Василькові гіркої, густої рі дини. Взявся був Василько за книжку —- бабуся одібрала: „Хворим читати не можна". Хотів він на телевізор подивитися „хворі мусять лежати в ліжку". Тоді Василько хотів узяти шзхи, щоб хоч самому з собою партію зіграти — бабуся тільки руками замахала: „Хіба ж, як голова бо лить, у шахи трають?! Та ж іще гірше болітиме!" Виходить, що нічого робити не можна! І спати не хочеться. Богданко дуже любить тата. Кращого приятеля в нього немає. Хто ж може йому допомогти в його турботах, грах та витівках так, як тато? Взимку, коли ходить до школи, завжди тато допомагає розв’язувати трудні задачі. І в книгарні теж тато допоможе йому знайти потрібну книжку, де хло пець знайде відповідь на всі пи тання, що його цікавлять. А лиж ви, гра ,в гокей? Тоді тільки й став цікавий цей спорт для Бог- —■ Бабусю, спечіть мені горі хових коржиків! — попросив на решті Василько. —- Горіхових коржиків? А то чого? Хіба сьогодні яке свято? — А я ж хворий! — Ти казав, що у тебе живо тик болить, а тому тобі саме го ріхів їсти не вільно. Ось маєш вівсяну кашку, це добре на жи вотик. Василько страшенно не любив вівсяної каші. Ну, навіщо він ска зав, що в нього живіт болить?! Але найгірше почалось по по лудні. Поприходили школярі зі школи, і Василько бачив у вікні, як вони весело запускали велико го різнокольорового змія. Хоч ді ти мали багато забавок, якось так трапилось, що досі ніколи ще ні в кого не було змія, а тепер су сідський Тимко тримав його на прив’язі і скеровував усе вище і вище... Тут вже Василько не міг втриматися. Він скочив з ліжка і швидко почав вдягатися. —-Ти куди!? — закричала ма ма. — Зараз же вкрийся ковдрою і лежи! — Мамуню, пустіть мене гуля ти! — мало не заплакав Василь ко. —- Я думав, що бути хворим — то приємність, а справді — то найгірша в світі річ! Я вже не хворий — і ніколи не хочу бути хворим! данка, коли тато навчив його до бре їздити на лижвах. А вже, ко ли літо приходить, то так весело й цікаво ходити з татом ловити рибу, блукати в лісі, лазити по скелях, збирати цікаві рослини в полі, а головне „полювати". Ви може подумаєте: полювати з рушницею ка птахів чи звірів? Ні, мої любі! Богданків тато ду же любить тварин і ніколи їх не вбиває. Полюють вони інакше. Тато в вільні дні бере з собою НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1963 23 Ніна Наркевич Богданкове полювання
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
