Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Швидке одужання Ганна Черінь Одного разу захворіла була Ва силькова -бабуся. То було вона першою вранці з ліжка встає, всім яєшню засмажить, кави наварить, сніданки в торбинки повпаковує, кожному саме те, що він любить... А того ранку бабуся, як вона са ма сказала, ,,не могла голови з подушки підняти" — і лишилася в ліжку. Натомість заметушилася мама, в той день і на пргцю не пішла, наспіх приготовила сні данки для тата і школярів (всім те саме), і раз-ураз нахилялася до бабусі: —- Може вам молочка? Може млинчиків із сметанкою? Чи вам досить тепло? А може вам що почитати, чи може спати будете? І так цілий день. Аж заздрість взяла Василька, так наче мама тільки про одну бабусю думає, а його та інших дітей вже й забула. Сказав про іце старшій сестрі На- стуні, а вона глянула на нього докірливо й відповіла: —- Як тобі не соромно! Бабу ся ж хвора, та ще ж вона така старенька... Через кілька день бабуся оду жала і знов уранці відпроваджу вала всіх у школу і на роботу, але Василько ніколи не забув, як то всі упадали коло бабусі, коли вона була хвора. „Мабуть, дуже приємно бути хворим", поду мав він. — „Мама все пню є, що тобі хочеться, і що не попросити, все дасть. От би я вволю горіхо вих коржиків наївся, та й до шко ли можна було б не піти, і посуд не загадають мити, ані подвір’я замітати". І вирішив Василько захворіти. Прийшла мама вранці будити його в школу, а Василько їй так жалібно каже: —- Не можу встати, мамуню, я хворий. Навіть ваші десять пальців — неоднакові. Китайська іпословиця —• Хворий? — злякалася мама. — Як же це так?! Ти ж учора був здоровісінький, надворі теп ло, ніде тебе ні продуло, ні про мочило! Що ж тобі 'болить, син ку? —- мамина м’яка рука приту лилася до Василькового чола. —- Усе болить, — жалібно про мовив Василько: —• голова, руки, ноги, животик... Мама зміряла температуру — нормальна. Але буває ж і так, що й без гарячки людина хвора. —- Ну, то ти лежи тихенько, о я побіжу до аптеки, куплю тобі ліків. А ввечорі викличемо лікаря. Ліки були гіркі-прегіркі, і Ва силько вже шкодував, що захво рів, а бабуся ввесь час дивилась на годинник і що дві години да вала Василькові гіркої, густої рі дини. Взявся був Василько за книжку —- бабуся одібрала: „Хворим читати не можна". Хотів він на телевізор подивитися „хворі мусять лежати в ліжку". Тоді Василько хотів узяти шзхи, щоб хоч самому з собою партію зіграти — бабуся тільки руками замахала: „Хіба ж, як голова бо лить, у шахи трають?! Та ж іще гірше болітиме!" Виходить, що нічого робити не можна! І спати не хочеться. Богданко дуже любить тата. Кращого приятеля в нього немає. Хто ж може йому допомогти в його турботах, грах та витівках так, як тато? Взимку, коли ходить до школи, завжди тато допомагає розв’язувати трудні задачі. І в книгарні теж тато допоможе йому знайти потрібну книжку, де хло пець знайде відповідь на всі пи тання, що його цікавлять. А лиж ви, гра ,в гокей? Тоді тільки й став цікавий цей спорт для Бог- —■ Бабусю, спечіть мені горі хових коржиків! — попросив на решті Василько. —- Горіхових коржиків? А то чого? Хіба сьогодні яке свято? — А я ж хворий! — Ти казав, що у тебе живо тик болить, а тому тобі саме го ріхів їсти не вільно. Ось маєш вівсяну кашку, це добре на жи вотик. Василько страшенно не любив вівсяної каші. Ну, навіщо він ска зав, що в нього живіт болить?! Але найгірше почалось по по лудні. Поприходили школярі зі школи, і Василько бачив у вікні, як вони весело запускали велико го різнокольорового змія. Хоч ді ти мали багато забавок, якось так трапилось, що досі ніколи ще ні в кого не було змія, а тепер су сідський Тимко тримав його на прив’язі і скеровував усе вище і вище... Тут вже Василько не міг втриматися. Він скочив з ліжка і швидко почав вдягатися. —-Ти куди!? — закричала ма ма. — Зараз же вкрийся ковдрою і лежи! — Мамуню, пустіть мене гуля ти! — мало не заплакав Василь ко. —- Я думав, що бути хворим — то приємність, а справді — то найгірша в світі річ! Я вже не хворий — і ніколи не хочу бути хворим! данка, коли тато навчив його до бре їздити на лижвах. А вже, ко ли літо приходить, то так весело й цікаво ходити з татом ловити рибу, блукати в лісі, лазити по скелях, збирати цікаві рослини в полі, а головне „полювати". Ви може подумаєте: полювати з рушницею ка птахів чи звірів? Ні, мої любі! Богданків тато ду же любить тварин і ніколи їх не вбиває. Полюють вони інакше. Тато в вільні дні бере з собою НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1963 23 Ніна Наркевич Богданкове полювання
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
