Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Людмила Коваленко Дві краси (Докінчення) — Княжна Варвара? — здиву валась Ганна Іванівна. — Ця свя тенниця?! Я й не думала, щоб во на могла закохатись! — Та ще в кого, — знизав пле чима Платон Олексійович. — У Шевченка, бувшого кріпака!... Ко ли мати не згодилась, щоб вона ви ходила за Барятинського, бо то був би мезаліянс, то що вже гово рити за цього!... — А хіба... хіба Шевченко та кож її любить? — спитала Ганна Іванівна, почуваючи, як її серце стискається тривогою і від недав нього щастя не лишається нічого, тільки гіркота. — Хіба вони дума ють одружуватись? — Та ні, ще нічого невідомо... В вінку мінився злотом ряст весняний, І золотим дощем лились пісні. ГІоетка-новаторка з власним свобідним висловом, речник ідеї визволення Батьківщини, співець любови до України, до світла правди, Людина і Борець — це те, чим була, є і буде для нас Леся Українка. І знову ми перед її пам’ятни ком: довга сукня до стіп легко спадає по ніжній жіночій постаті: адже тільки силою духа трима лось на поверхні життя її зморене довголітньою недугою тіло; боси ми стопами іде вона десь по рід нім волинськім чорноземі, а він зла гіднює розпалене серце, дає пев- ність-остою душі. Хустка огортає лагідно плечі, а в руках —- забута квітка, зірвана десь на межі . . . Постать випрямлена, в русі — во на йде вперед, а погляд зосередже ний і впевнено-спокійний сягає да леко у даль, кудись ген за обрій: чи шукає він відгуку в світі на правду України і на її біль, чи ви глядає нових борців і проглядає нові шляхи для свого народу . . . А може почуються із її уст владні слова остороги: Летить безумна пісня — стережіться! Бо жаль ваги немае, так як смерть... Д-р Наталя І.-Пазуняк Тільки плітки... Але ти знаєш, плітки з нічого не бувають. Щось там робиться! Старий князь погнав верхового за Капністом, щоб той якось там вплинув на Варвару та стримав її... А вона, здається ро зійшлась так, що ні стриму ні спи ну... Знаєш, Розумовська кров!.. Звикли, щоб усе було по-їхньому! Та Ганні Іванівні вже не хотілось ні слухати, ні говорити. Вона на швидку кинула чоловікові: — Я піду подивлюсь, як там із сніданком... — і поспішно вийшла до кімнатки, де містилась її ключ ниця і яка була центром її влас ного господарського двору, з усіма інтригами придворних, суперечка ми, амбіціями і ревнощами, над якими вона одна, Ганна Іванівна, була повною володаркою і суд дею. Вона нашвидку дала ключниці розпорядження, щоб лиш вислати її звідти, а лишившись сама, гли боко задумалась. Так княжна Вар вара покохала Шевченка! Ота ху денька жінка, що здавалось, віч но горіла якимсь внутрішнім вог нем уся віддана була якійсь одній справі, що запалювала її й не да вала цікавитись нічим іншим! Те пер вона запалилась любов’ю! Любов’ю до чоловіка!.. Але в той же час Ганна Іванівна відчувала, що то мусіла бути особлива лю бов, бо і княжна і Шевченко були особливі, не звичайні люди. Ганна задумалась, і лукава, пе реможна усмішка непомітно з’яви лась у неї на устах. Нехай вони там собі й незвичайні, але таки коло неї, Ганни, упадав оцей са мий Шевченко. Таки їй шепотів він оті такі дивні серед їх оточен ня слова: — Яка радість, що є такі красу ні на землі, як ви! Яке щастя, що нам, людям, і нам — мистцям трапляється час до часу не тільки побачити, але й втілити навіки на полотні таку красу, яку Господь створив на радість людям... Ганна тихенько зітхнула. Як він роздивлявся її, як пояснював їй що є в ній гарне і чому. — Я думав, що у вас чорні очі, — говорив він, малюючи і прони зуючи її гострим поглядом своїх сірих очей, від яких, здавалось,, Шевченко старанно змальовував жовтий пісчаний берег, вкритий неве личкими кущами. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1961 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
