Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
РІК XVIII. ЛЮТИЙ, 1961 ЧИСЛО 2 Тарас Шевченко с о н (Уривок) Прощай, світе! Прощай, земле, Неприязний краю! МОЇ МуКИ, 'МОЇ люті В хмарі заховаю. А ти, моя Україно, Безталанно вдово! Я до тебе літатиму З хмари на розмову, На розмову тиху, сумну, На раду з тобою; Опівночі ‘падатиму З чистою росою. Порадимось, посумуєм, Поки сонце встане, Поки твої малі діти На ворога стануть. Прощай ж ти, моя нене, Удово-небого ! 'Годуй діток: жива правда У Г о епода Бога! Петербург, 1844 Відблиск Минає сто літ, коли закрив навіки свої очі Великий Співець, що своїм полум’яним словом збудив наш на род. Цим роковинам присвячений цілий 1961 рік. Його слово знов досягне нас у вірші й пісні, розворушить наші думки й струсне нашою істотою до глибини. Різно сприймаємо ми їх у кожному часі й кожному віці. Колись вивчали ми їх, як велику об’яву. А тепер, коли чуємо про „запродані степи наші" та синів Укра їни, що „на чужині, на чужій роботі" — здригаємось від їх суворої правди. Мандруємо думками по „Сибірі не- ісходимій", де „тюрм, а люду" не злічити... Де не „ріки — море розлилось** сльоз удових, матерніх гаря чих і батьківських кривавих... Яку глибоку і трагічну дійсність змальовує воно, дарма, що написане більш, як сто років тому! Боротьба за свободу людини освітлена для нас те пер новим світлом. Слово про „несите око, що за край світа зазирає, чи нема країни, щоб загарбать" яскраво здійснює політика Кремля. А кріпацтво живе знов у колгоспному ладі і скріплюється ще в неволі цілинних земель, у режимі концентраційних лагерів. Та й не тільки те. Користуючись рівними правами, що їх здобули довголітнім зусиллям, ми не свідомі того глибокого розпачу неволі, що його переживало закріпо щене жіноцтво. Щойно постаті Марини, Оксани й Лілеї освідомлюють нам це. Потоптання почувань матері, в якої відбирають дочку, нівечення людської гідности у збезчещеної дівчини — це все підкреслює трагізм їх поневолення. Бо ж руїна їх життя була куди більша й глибша, ніж у кріпаків-чоловіків. їх, оті жертви крі пацького ладу, нівечив не тільки сам гніт, але й осуд власної громади. Це глибоко зрозумів наш великий поет і в своїх поемах поставив їм невмірущий пам’ятник. Чи не бачимо того в теперішній дійсності? Жінка „ворога народу" викинена поза борт життя, діти його не можуть учитись. Підлітків, що потребують ще бать ківської руки, відривають від родини, кидаючи їх на розорення цілинних земель. Коштом здоров’я жінки виконуються колгоспні норми, відбудовуються міста. А родинне життя топчуть в ім’я партійної лінії... Отакий відблиск творчости Тараса Шевченка в соті його роковини. Його слова діють і ведуть нас із від далі століття. Колись вони захитали кріпосний лад. Тепер їх завдання ще могутніше: кріпити цілий народ у боротьбі за свободу. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1961 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
