Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
зимою Віє, віє сніговія, Виє, завиває; В лісі пташка під гіллячку Голову ховає: „Гілко мила, обголіла, Влітку кучерява! Ти сховай мене, як перше В листячку ховала... Ти ж, було, мене, як рідну, Втішиш, пожалієш: І від спеки, й від шуліки, Й від дощу укриєш..." Олена Цегельська Настав м і сяць Лютий — і зразу забрався дуже гостро до роботи. Звернувся до д і да Мороза і Вітра- Вітрогона: — Я є Лютий-Прелютий! Ух, який же я сердитий, який лютий! Я від тепер володію! Ти, Діду-Мо- розе, тисни з усіх сил, а ти, Вітре- В і трогоне, дуй, смали, печи з усіх сторін, щоб усім носики й личка почервоніли та щоб мене ввесь рік попам’ятали! Ух, який же я лютий! А Дід Мороз: — Та чого ж ти аж такий сер дитий, вельможний пане? Таж бу ли й перед тобою місяці: і Гру день, і Січень, та я часом тиснув, але не так аж дуже. — ІДе питаєш! А що зі мною зроблено? Чому така кривда? То першому ліпшому місяцеві, будь ласка, дали по ЗО, а то й 31 днів панування, а мені з ласки лиш марних 28! То такий заплаканий, химерний Березень, а йому, мило- сти прошу, аж 31, а мені, що я та кий чистенький, що?... — Ну, часом буває і 29... — Що? 29? А мені й 109 було б замало, щоб провчити оцих мудра- гелів, що календарі пишуть. От, ти, Діду Морозе, візьми та й заморо- зи всі ці календарі на тверду кість! Цур їм! Зробім людям пакість! Рада б гілка простягнути Бідній пташці руку, Та зима зробила й з неї Немічну змерзлюку. Тільки й мовила тремтливо: „Хтіла б помогти я, Та нестерпна сніговія Віє, віє, виє... Утікай, сердешна пташко, До людей під стріху: Там, у затишку, помрієш Про колишню втіху..." О. К о б е ц ь —• Ха-ха-ха! — засміявся Дід Мороз. — Не я їм страшний, а во гонь! — Е ні! Я з вогнем здалека. А що люди ще так дуже люблять? Пташок? Знаю, ну, але їх уже Ба ба Зима прогнала за ліси й гори. — Та що ж? А риби! Ах, як їх люди люблять! Будь собі рибка така малюська, мов той мізинний пальчик, то вони тішаться нею, мов не знати чим... — сказав Дід Мороз. — Отож наступаймо на риби! А де вони тут? — Та в озері! А де ж би? А тоді на приказ місяця Лютого Вітер-Вітрогон подув ледяним ду хом на озеро — і воно захвилю вало, надулося, застогнало, та й завмерло. А Дід Мороз, як не по тисне, як не зітне усе суще своїми кріпкими обіймами, та й зразу вкрив озеро шкаралупою леду. Злякались рибки. Від тої люті заховались на дні озера в теплий намул. Думали: Ми забезпечи лись! Де там! Дід Мороз далі тисне, озеро вкривається ледяною кри гою, щораз глибше, щораз дужче. А тоді стара риба каже: — Дітоньки любі, це вже наша смерть! Нам уже й дихнути нічим, погинемо марно! (Бо то знаєте, й рибкам потріб не свіже повітря). ** * Тоді Івасів тато, що жив неда леко в убогій хатині зі своєю сім’єю, сказав до синка: — Ходімо на озеро, Івасю! Да мо рибам просвіток, щоб не поги нули. Пішли. Тато рубав та й рубав кригу, аж вирубав такий проруб, таку ополонку, що в ній показа лась вода, а у воді щасливі рибки. — О, тепер вони вже не поги нуть, тату! — врадувався Івась. — А як вони дихають, як плюскають- ся, які ж вони раді!... ...Але недовго тривала ця ра дість. Коли місяць Лютий побачив ополонку, велів Дідові Морозові протягом ночі замурувати її знов ледом. А з великої злости, з пім- сти, подув студеним духом на Іва севу маму, коли вона вийшла з ха ти. Мама застудилась і захворіла. — Буде зле! — сказав тато. — Мусимо боротись і за здоров’я мами і за життя рибок. Тато дав Івасеві малу сокирку. Івась одягнув теплу шапку на вуха і кожушок та й пішов над озеро. І так: що Дід Мороз за ніч замо розить. то Івась рано прорубає. З нього тепер настало багато робо ти, бо й хвору маму доглядати, коли тато йде до роботи, і бороти ся з Дідом Морозом за життя ри бок. Івась завзявся і вийшов по- бідником. Вкінці побачив місяць Лютий- Прелютий, що нічого не вдіє про ти Івасевого завзяття, засоромле ний втік кудись у безвісти, що слух по ньому загинув. Настало панування місяця Бе резня, що зразу подув теплим ле готом. Не стало вже і Діда Мороза, лід танув. Одного разу Івась задовго за держався над озером, уже смерк лось і заяснів місяць на небі. Івась Рибка в зимі (Казочка) НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1961 23
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
