Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Салатна Рути Футбол, телефон і СУА З .моїм чоловіком узагалі нема про що говорити. То значить, о- ссібливо кліті. Коли лиш перші сніжинки вилізуть з-під снігу, а перші футболісти вибіжуть на зе лену мураву, ото. пропало! Вже в неділю вранці він 'Крутиться, як на шпильці і вже пркі сніданку ви питується тихеньким і медовим голоском: „Правда, що тобі сьо годні не треба буде авта?..“ — і, не чекаючи моєї відповіді, сам со бі відповідає: ,,Та певно, навіщо кому в неділю акта?.. А ще до того, стільки тих недільних їздців на дорозі... За випадок не груд но..." Потім він підганяє всіх: ме не, дочку й сина, щоб чимскорше збиралися їхати на дев’ятку до церкви (цілий Божиїй рік їздимо на дванадцятку, лиш як почина ється футбольний сезон — по божність мого чоловіка приспішу- ється на три години). Але й на це він маїс аргумент, бо каже, що навіть сам о. парох не править дванадцятки в футбольному се зоні... себто... теє. вліті, але зали шає дванадцятку о. сотрудникові... (о. сотрудник більше за бейзбо- лем і ґолфом, бо тут народже- спершись ліктем на поруччя, сов- гяється поглядом на поверхні предметів, — побіч нього жінка з дитиною, — на першому пляні дівчина з визивним поглядом, у широкім капелюсі. Крамничний продавець присів, щоб прочитати газету, а філософ чи поет задума но курить цигарку . . . Але, чи знаєте? Якось мені відпала охота кінчити цю картину . . . Хотілося б починати нову . . . Оцю ,,ідею“! (Докінчення буде) ний), а сам о. парох зараз з-по- лудня вже в машині й, ого, мчить до Филаделфії... Зараз за ним їде мій чоловік із цілою своєю пачкою: з тим, що з ним працює; з тим, що з ним у Ріміні в одній дружині грав; з тим, що колись йому ногу зломав ще у львівській „Україні" (мій пан і володар грав у „Скалі", чи як там те чудо називалося) і всі пруть до Филаделфії на 29-ту і Клирфілд, там де грає „Тризуб". Навіть і мене намовили. Коли я відпрошувалась, що, мовляв, саме в неділю засідання нашого Відділу СУА, що нехай мені дадуть спо кій із футболем, мій чоловік за явив: — Тільки не будь така важна, з тим засіданням СУА! У Фила делфії, ще дотепер ніоідне засі дання СУА в цьому сезоні не ді йшло до діла, бо всі пані і так ходять у неділю на змагання, а не ні засідання. То що, ваш провін ційний Відділ хоче бути кращий?.. І так іде через ціле літо. В п’ят ницю починаються дискусії, де повинен грати Нога і чому Кра вець має „тримати напасника“, в суботу дискусії підходять до ста ну кипіння і падуть громи на Ко- женьовського (це „менаджер" „Тризуба14). По правді, не знаю, що то є ,,менаджер“, але то му сить бути щось дуже важного, бо всі на нього найбільше „псьо- чать“, ще більше, ніж на тризу- бсвого голову й на Ногу, як не стрілить трьох голів на однім метчу. Потім наступають згадані вже недільні маневри, а потім усі во ни вертаються ввечорі з Филадел фії, трохи під гумором, бо, як ка жуть, сповняли національний обо в’язок і ходили підкріплювати ба ру ,,Тризубу" (мій чоловік каїже, що має бути „зубу“, бо так каже правильний правопис). Потім ще до пізньої ночі дискутують, який то капітальний ст,ріл дав Ніс, а як Бородяк „рубнув" крилового.:. Потім є понеділок і ще перед сні данком мій чоловік біжить купува. ти „Ню Йорж Тайме" (єдина по важна газета, бо подає висліди „Тризубу"!), шукає за филадел- фі-йським „Інквайром" і, нарешті, запхавши ніс у тих пару рядків про футбол, їде до праці. У вівторок і середу є легка пе редишка і лиш уночі він у сні ки дається і стогне: „Стріляй! Стрі ляй, чоловіче!" — а потім про тяжно вигукує „Є-є-є-є-є!" — аж мала прокидається у своїй спаль ні й запитує з просоння: „Мамо, тато знов є на змаганнях?" -— і все засипляє знову. У четвер мій чоловік читає „А- мерику" і в ній рецензію про не дільні змагання (скорше „Амери ка" до нас не доходить) і вигукує під носом: „Він уже на тім розу міється!.. Та ж той чоловік поряд ного метчу в житті хіба не бачив? А що було б, якби то була остан ня шанса?.." і так далі, аж до п’ятниці. В п’ятницю є дискусія в суботу дискусія пожвавлена, і т. д., і т. д. А потім прийшла найбільша трагедія: Н і , не думайте, що наші програли! Та де там, вони завжди виграють, — але відновилася мо єму чоловікові якась забута вже ірохи діра в тілі, що її мій герой придбав ще коло Бродів кілька надцять років тому. Не було ради, треба було положитися до ліжка, так зарядив лікар: „Велл, ви му- сіте сі покладати, хіба що хоцєте, же'би вам „саккер" через цілий осінь пропав, бо мазєте більше потім хворувати". Падали громи і гриміла буря: Мій бідолаха (жаль мені його бу ло...) встікався і шалів: сто разів прокляв того москаля, що йому шістнадцять років тому впустив тсохи олова в тіло: „Все це кому ністична змова і большевицька злоба!" —- вигукував. — Якраз тоді, коли має відбутися великий фінал, — розумієш, що я кажу? НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1961 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
