Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
вляти начебто закінченням сезону, або навпаки, — початком кар навалу . . . А далі вже прихову вати правди не дається, бо лікарі радять віддати Мусю в санаторію на гострий режим . . . Та хіба ж Муся піддається будьякому режи мові? — Мамочко! — озвалася пере сердившись, Муся, — скажи мені будь ласка, як то з нашим родом: чи ми „русскіє", чи козаки, чи ,,щирі“ українці, як це бувало гаряче обстоював Гриць, а я з нього сміялася . . . Він, зачепле ний за живе, прозивав мене зате перевертнем . . . Але тут на За ході я бачу, що замість його ви сміювати, слід було прослідити цю справу, бо тут кожний має свою точно окреслену національність, тільки . . . я одна ні! У нас у пас портах записано „русскіє“, але ж ти сама обурюєшся, коли хто ду має, що ти з Москви чи Петербур га . . . Це ж треба врешті встано вити, бо . . . бо мені соромно! — Та чого ж тобі, Мусінько, соромно й навіщо тобі ще й цим клопотатися? ІЦе цього бракува ло! Оце через ці справи в нас з батьком життя немає, бо він ніяк не може погодитися з моїми Ба- баніними. Він завжди дорікає їм, що вони „зайди“, на його, начебто споконвічній землі . . . А що вже Кочубеям навитикає зрадництва їхнього якогось предка . . . — Бо таки правда: куди Баба- ніним рівнятися до нас? І хоч твої Бабаніни мають наділи від царя, то ж не когось із них, а тільки на шого тата вибрали маршалом шляхти! . . . Виходить — царська влада до України не сягає! — Та відкіля ж це в тебе такі думки, моя доню? Чи ти уявляєш на яку небезпеку виставляєш нас усіх таким говоренням? Ще доб ре, що ми закордоном, а то . . . Це непевне Гриць тобі такого на говорив! — Ні, мамо, заспокійся! З Гри цем я бачилася ще торік у Гаврон- цях і тоді, — ти ж сама знаєш, бо картала мене, • — я висміювала йо го льокальний патріотизм, оте йо го „українофільство", як зреш тою теж отой смішний сибаритизм, низьку освіту й провінційність у- сього довколишнього панства. —- Мусю! Як же ти можеш так зневажливо ставитися до наших сусідів і приятелів? Це все чесні й порядні люди! А над бідним Гри цем ти й справді жорстоко зну щалася. Хіба ж це його вина, що він поза Полтавою й Харковом сві ту не бачив? — А чому він світу не бачив? Він же доволі багатий, щоб мог ти поїздити по світі. Хоча б до Відня вибрався, а то ні! Сидять оці гречкосії по своїх хуторах і тільки те й роблять, що їдять. Поїдять, відпічнуть півгодинки, а тоді знову за стіл засідають і так увесь день . . . І в гадці їм немає, що паризький ,,кльошар“ веде ку ди цікавіше життя за цих панів, що заліниві книжку в руки взяти, чи чужу мову вивчити . . . Тільки те й уміють, що нарікати та за „давньою славою" побиватися . . . Але щоб її відвоювати, або нової роздобути, — то їм це і в голову не прийде! . . . — О, то-то-то! Знайшла з ким про славу говорити! Якщо й правда те, що вся київська та пол тавська шляхта, — нащадки ко заків, — то надто вже вони салом від розкошів поросли . . . ледачі стали. — Але ти мені таки скажи — хто ж ми такі? Хіба кацапи? Ти ж памятаєш, як ми, переїздом, огля дали Петербург і Москву. Хіба ж не здавалося нам, що ми туристи в чужій країні? Невже оці петер бурзькі касарні чи брудні москов ські вулички й ,,ізби“, могли ми вважати чимось нашим, рідним? Хотіла б ти там жити? — Хай Бог милує! Хіба нам погано в нашій Полтавщині? А хіба ж є в світі краще місто, як Київ? Чого нам на північ перти ся? — Але ж як зветься ота Пол тавщина з Київщиною й Харків щиною? Чому ж ти мусіла пояс нювати Папі, що таке Малоросія? Та хіба ж є така країна? Хіба ви дає вона паспорти? Коляска затрималася перед ма газином модного кравця на вели кому бульварі й поклала край цій незвичайній розмові. Декілька тижнів пізніше вона везла їх на вулищю Лєжандр, щоб віддати візиту Бастієнові Лє- пажеві. У маленькій вітальні прий. няв їх брат маляра, архітект Еміль, бо Бастієн хворий, але з нетерпінням чекає їх в ательє. Во ни застали його окутаного коцом на низькому шезльонзі. Привітав шись, Муся залишила маму для розмови з хворим, сама ж кинула ся жадібно оглядати картини, ри сунки, ескізи . . . Особливо при тягали ї ї : маленька пастушка з ко ровами, жінка в полі, паризькі за вулки з дітьми, тощо. — А що це у вас закрите по лотном? — Це . . . розпочата тільки . . . Жан д’Арк . . . — Як? Ви малюєте історичну картину? — Так, панно Мусю й зараз вам поясню чому . . . Вам тільки що подобалася пастушка, робітниця в полі, дітваки . . . А Жан д’Арк, — це ж мільйони таких пастушків, це весь нарід, це ідея народу . . . Чи ви мене зрозуміли? Це те, що вище понад простий нарід і понад усі наші касти . . . це втілення усього народу, нації . . . Розуміє те мене? — Але ж я розумію вас пре красно. Це саме те, чого мені бра кує . . . Ідеї, ідеї мого народу. Я малювала досі „хохлушок“, або ж накреслила групу місцевих аристократів з Полтавщини за грою в карти . . . Та хіба це був нарід? Мені саме бракує нашої Жанни д’Арк! .. Мамо, була в нас така? — Не знаю, дитино, треба б по дивитися в книги, в історію . . . запитати Гриця . . . — Так, Гриця! Ах, чому я не хотіла навіть слухати його? Ви, Маестро, навіть не знаєте, яку істину ви мені відкрили! Ви підка зали мені те, чого мені досі бра кувало: ідеї! І я знайшла її зав дяки вам. Мій любий друже, здо ровійте чимскоріше, бо мені дуже треба ваших порад. — Звичайно, мені теж треба по дужати, щоб викінчити Жан д’Арк для Сальону . . . — І не забувайте нас, а я теж думатиму над своєю Жан д’Арк .. . Та покищо, для Сальону роблю „Вуличну лавку“. Чи бачили ви її коли на бульварі Батіньйоль, або евеню Ваґрам, з оточуючим її краєвидом, а перехожими повз неї людьми? Чого тільки не містить у собі така лавка, — якого рома ну, якої драми . . . Невдачник, 6 НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 161 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
