Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
кала все більше. Тепер бо знайшла смак у житт і , знайшла радість у дитині, зрослася зі своїми вишго- родцями й почувала перед ними ті самі обов’язки, що їх почуває воєвода перед дружиною у поході. Могла втратити те все через одне слово князя, від якого ніколи на біду й кару не треба було довго чекати. І молода княгиня терпіла, хоч терпіти ставало все важче. Князеві чомусь не велося, хоч він скла дав щедрі жертви всім богам. З греками до війни не дійшло — вони мир запропонували. Але той мир, як права Київської Держави, так і княжу гордість по щербили. Князь, від самого себе тікаючи, замість на Візан тію, на землі Арабського Каліфату рушив. І спочатку добре пішло: руські дружини зайшли в Агованію, розташувалися у самій столиці — Бердаї й піт утерли з чола. Розкошували в багатому краї, громадили всяке добро, не поспішаючи додому. Але впала по шесть і почала косити військо гірше, ніж у най страшнішій січі. Кинулися русичі тікати, лишаючи все, тільки життя рятуючи. Та не всі врятували. Велика частина дружини лишилася по горах Кол хіди, по прикаспійських степах, а похоронні кос трища значили шлях повороту аж до Києва. Князя привезли до Вишгороду півживого. Він хворобу перебув на коні, але одужував дуже по вільно. Ослабленість його напала, їсти нічого не міг, а вередливий став — гірше малої дитини. Ольга днювала над ним і ночувала, поїла настоями поміч них зел, підкурювала й робила все те, що найдосвід- ченіші волхви і кудесники радили. Не любила мужа, постійно уразу в серці живила до нього, але вірною була. Як прирекла в день весілля — так слова три мала й ніколи не перевіряла себе, чи добре робить. Почав одужувати Ігор. Літом уже з постелі вста вав, а під осінь і на коня сідав. Як зміг у сідлі втри матися — так і поїхав до Києва. Справ безліч зібра лося. В час його неприсутности намісники й тисяць кі господарили, і тепер треба було їх перевірити, випитати, щоб знати, звідки й що починати. Та, видно, нелегко було знайти початок у за плутаному клубку, бо князь кожного разу до Виш городу все хмурнішим вертався. Дивно, але як раніше в Ольги відпочинку від справ шукав, так тепер при їжджав сюди, щоб серце зірвати. Чіплявся до жінки, до челяди, все йому було не так, все ішло навпо перек його бажанням. Врешті повідомив, що їде з дружинниками в де- ревлянську землю збирати полюддя й дань. Ользі стало моторошно. Знала, що лихо прийдеться лю дям, коли князь у такому настрої до них вибирається. Пробувала Ігоря не пустити: — Не їдь, господине. Осінь погана заповідаєть ся, а ти ще після хвороби не набрав сил. Відпочинь. Побудь з нами цю зиму . . . Ніколи про це не просила, і князь почав вага тися. Але тільки мить. — Рад би, княгине, та не можу! — тріпнув по сивілим чубом, наче б докучливу муху відганяв. — Скарбниця порожня, дружина роззута і роздяг нена — мушу їхати! — Твоє здоровля, княже, більше вартує, — далі вмовляла Ольга. — Якщо тобі потрібно — у мене возьми. Маю більше двох тисяч срібла, та ще зберу. Князь стрепенувся. —- Дві тисячі?! — підвів здивовано голову. — відки ж у тебе стільки скоту1 зібралося?! — З данин, княже, з митниці, з торгівлі. Князь неспокійно почав бігати скорим кроком по горниці. — Бач, — бурмотів, -— „з данин“, „з митниці", ,,з торгівлі11. А чому в мене з того всього нічого не залишається? З уличів та з деревлян данини при ходить — курям на сміх! . . . Але тепер я їм покажу! — Княже, — озвалася раптом Ольга, зложив ши руки по своїй звичці — твоя скарбниця могла би повною бути і при легшій данині і при меншій кривді для підданих. З одного вола дві шкури не деруть. І не по правді ти зробив, землі уличів та деревлян на поталу дружинникам віддавши. Варяги в людей останнє забирають, а ти ще свого правиш. — І правитиму! — спалахнув гнівом князь. — Уличі й деревляни у моїй немилості перебувають! Деревляни постійно ворохобляться й від данини вимикаються, а уличі тепер потрійно платять за тих гри роки, яких змусили мене колись під Пересіченом вистояти! — Боронитися, княже, кожному вільно, — за говорила спроквола княгиня тим голосом, який мо розом ішов по князевій спині: — як деревлянам пе ред грабунком, так уличам перед нападом. І вони завжди ворохобитися будуть, поки їм кривда, за мість опіки, діятися буде .. . На цей раз князь не смирився. Навпаки, скочив, мов би його хто по ногах батогом оперезав. — Гей, княгине! — крикнув. — Задалеко за ходиш — гляди, щоб не вийшла, як риба на сушу! Не забувай, що я — князь, а ти під моєю рукою пе ребуваєш так само, як і деревляни, як і уличі! . . . — Ох, важко під тією рукою! . . . — стогоном вихопилося в Ольги. — А мені легко?! — напустився на неї Ігор. — Для вигід і розваги я місяцями з кона не злажу?! Ні літні спеки й вітри з пісками, ні стужі зимові зі сніговіями та морозами не стримують мене під захи стом теремного даху! Купець, смерд, навіть раб у моєму дворі більше розкоші знає, ніж я, князь! Вони кожен про своє, а я про всіх, тільки не про своє, думаю й піклуюся. Уличі, деревляни, поляни, сіверяни, чи ще там хто, самі собою не втримають ся — з’їдять їх поодинці кочові орди. Не будуть да нини Києву платити — то плататимуть її хозарам, як уже платили, або печенігам, чи грекам, чи чорним болгарам. А з ними й Київ. Того я, поки живий буду, не допущу! Можете стогнати під моєю рукою, мо жете плакати, але ворохобитися не дам нікому! І тебе навіть і Святослава на порох зітру, коли це потрібне для добра Руси буде! 1 „Скот“ — ціннощі, гроші. 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 161 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top