Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
— А так, господине: побити руські дружини, греки цілу Русь побили, бо їй шкоди завдали; до перемоги ж дружини князь веде і ворога перемагає його розум, його дух, а при тому й руки дружинни ків. — Виходить, що мій розум і мій дух нічого не варті були, коли дався грекам побити? . . . — Хіба вже дався, князю? — вдала здивована Ольга. — А я чула, що знову в похід збираєшся. — Збираюся. —- То тоді ще не дався! За ці слова князь ладен був жінці до ніг упасти. Втіха спливала з його обведених зморшками очей, що нараз потепліли і аж звогчилися. На радощах вгостив княгиню таким пиром, який рідко траплявся на княжому дворі: з музиками, скоморохами, змаган ням дружнинників і на кінці з соколиним полюван ням. Відпустив жінку з багатими дарами й обіцяв на означений день приїхати. Приїхав знову ж із багатими дарами. Малому Святославу такого білого арабського жеребця при вів, що Асмуд — великий знавець коней -—- онімів із дива. Асмудові за пильний догляд княжича власну гривну золоту, зі своїх грудей зняту, подарував. Не забув і почоту княгині, навіть челядь та рабів. Чо мусь вельми веселий був, вже наче помолодшав, і від тієї веселости всім потрохи дісталося. Новий терем хвалив дуже: — Ліпо зроблено! Ходив з підкліття в кліті, з горниць до терему, приглядався мистецькому зрубові, стінам, обтягне ним грецькими та арабськими тканинами, дорогим звіриним шкурам і перським килимам, чудовій різьбі на стелі й сволоках та кольоровим малюнкам на ві конних шибах і все повторяв з відтінком заздрости в голосі: — Ліпо зроблено! Хоч і дерев’яні хороми, а кра ще від київських мурованих. Але, коли тільки мені Перун поможе греків побити — звелю нові поста вити! . . . Коротка відлига на початку зими — недовга й радість у людини, що її невдачі й клопоти переслі дують. Вже на другий день гостювання у Вишго- роді князь почав хмуритися, а третього — до Києва від’їхав. Треба було до походу готуватися, дружину озброювати, данину стягати. А тут печеніги південні землі поскубали, північні племена зворохобилися, деревляни та уличі й половини призначеного їм не дають. Ігор Свенельда з варягами у їхні землі вислав, призначивши Деревлянщину й Уличчину за полюддя найманій дружині. Крім полюддя, деревляни й уличі мусіли ще, як і інші, данину до княжої скарбниці платити. Стогони й сльози звідти аж до Вишгороду доходили, але княгиня безсила була щось зробити. Немала впливу на князеві постанови, а він — що не день, то все дражливішим і неприступнішим ро бився. Усе його сердило, все його ображало, навіть молодість Ольги кривдою йому здавалася. — Десь дуже болієш, що такого старого мужа тішити маєш, правда? — чіплявся до неї. — 1-і, князю! — смутно зідхала Ольга. — Коли не думав над своїм та моїм віком, як мене брав, то тепер про це шкода згадувати . . . — Бачу, що нічого не помогла моя прихиль ність до тебе, — далі допікав Ігор, — не можеш мені подарувати того, що я тебе від Мстиші за брав, га? Княгиня складала білі руки пучками пальців і старалася піймати погляд князя своїми темними очима. — Найбільше, князю, чого не можу тобі по дарувати, — говорила тим голосом, від якого у кня зя терпла спина, — це отаких твоїх слів. Не гідні вони ні твого віку, ні твого розуму, ні твого стану. Це були єдині хвилини, коли Ігор смиренно за мовкав перед княгинею. Чомусь боявся оцього до кірливого погляду, тремтіння рожевих уст, складе них пучками, білих, немов зі слоневої кости точе них, пальців, і тієї напруженої стриманости, що бриніла, мов цупко натягнена тятива лука. — Дивлюся на тебе, княгине, — сказав раз у нападі щирости, — і ти мені обруч на каді з замер злою водою нагадуєш. Чи чула, коли такий обруч тріскає? З силою удару Перуна змагатися може . . . Ольга усміхнулася в душі й подумала, що влуч нішого порівнання не знайти. Але сама вона ніколи не зраджувалася, скільки страху й пригнічення зав дає їй князева вдача. З бігом часу пригнічувала й ля НАШЕ ЖИТТЯ — 'ВЕРЕСЕНЬ, 1961 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
