Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
біля ниїх повно було гамо:ру: півні кукурікали, а курочки кудкудака ли, а ті, що сиділи на гніздах і знесли яєчка, то вискакували «а поперечні жердки, або ходили по двору. Внизу плив струмочок. Звідтам доносились голоси гусей ге-ге-ге! то качок: ках, «ах, ках! — які ве село плюскались у воді. — А мені тут найбільше спо добався оцей ваш великий гурт молодих індиків, — сказала мама. — Вони вже дорослі? — О, так, — на це дядько Ан тін — індики, це наша гордість. Вони вчасно виляглись і опіри- лись, виглядають мов старі. Так вони все оглядали, розмов ляли. Маленька Міся тішилася курчатками, намагалась зловити найближче, хоч це ніяк їй не вда валось, бігала, щебетала... Надивившись на птаство, всі повернулись на подвір’я, де якраз поважно йшли корови з паші й прямували до стайні. Маленька Міся злякалася, притулила личко до маминих колін і сховалась у мамину сукню. Вона ж ще ніколи в житті не бачила корів так зблизька. Тремтіла зі страху, кріп- ко держачись мами. —- Не бійся, дитинко! — заспо коювала її мама. — Корівки до брі, вони дають молочко для ді тей. Ану, ходімо ближче, сама побачиш! Наблизились. А тітка якраз сі ла на малий стільчик біля корови, взяла дійницю і почала доїти корову. Міся з запертим віддихом, переляканими очками слідкувала за тим. — Бачиш, — сказала тітка до Місі, — це молочко для тебе. „Лиса“ тобі його дає. На це дівчинка з обуренням: — Міся не хоче молочка з ко рови! Міся п’є молочко лише з „зимної шафи“... (так вона нази вала холодільник). Не помогли ніякі вияснення, що в холодільнкку також коров’яче молочко. Вперлася: — Ні, не хочу, давайте мені з пляшки! — Та все питала: — Чи це молочко від корови, чи з „ша фи" ? І хоч їй усе вияснювали, не ві рила. Це було щось таке, що їй не подобалось. Аня зайнялась котиками. То гралась із ними, то стелила їм у кошичку й клала до сну, а зраня готувала їм їжу. Всі котики вже знали її, бігали за нею по по двір’ї та кімнатах... А Ромко був щасливий, що мав свого верхівця, Ахмеда. Заходив ся біля нього: чистив, чесав, го дував. Відтак сам сідлав і їздив собі верхи. Ахмед на привітання залюбки обнюхував Ромчині «ки шені, чи, бува, не приніс він цу кру або хлібця? Одного раїзу, під час їзди вер хом, Ромко мав дуже прикрий ви падок. А з якої причини? Поду мати б лише: всьому винні були індики! Неймовірне! А було це так: Ромко, якраз надвечір, недалеко дому, по лева ді їздив собі верхи, то кроком, то трухнем., то знову на ,,ґальоп“. А на леваді в той час паслися ін дики. Та нараз, наче на команду, як не витягнуть вони всі враз шиї, як не залопотять крилами! Та й полетіли, полетіли понад о- горожу, понад леваду, та мов тая сіра хмара туй-туй понад голови Ромка й Ахмеда. Ніхто, ні дядько, ні тітка, звичайно, з таких інди чих химер нічого собі не робили, бо знали, що вони повернуться. Але тепер, ціла родина вибігла на двір і завмерла, побачивши, як кінь Ахмед від цього шуму зля кався, звів вушка, форкнув і клу сом поніс Ромка полями, левада ми, перескакував рови, потоки й біг, і біг, мов шалений, мов хтось за ним гнався! Ромко зразу зрозумів, що йому загрожує велика небезпека, що він може впасти з коня, мо.же по калічитись. Тому сильно стиснув. Ахмеда колінами, а руками обняв, його за шию і цілим тілом приляг до коня, мов той кліщ та шептав йому: „Ахмеде, заспокійся!“ І мо лився, просив Бога про рятунок. Наступили жахливі хвилини:. Сполоханий кінь гнав далі, набли жувався до лісу. А в лісі... що то буде?! Мама на ганку ломила руки, татко крізь далековид спостерігав, що діється, діти плакали... Один дядько Антін не стратив голови. Яксгій, сів в авто і мигом помчав дорогою, яка луком пере ходила псяри ліс. Стрілою досяг нув краю лісу і, ставши автом впоперек дороги, перетяв Ахме- дові дальший біг. Сам, якраз в о- станньому моменті, вискочив із а в та, вхопив коня за вудила й крикнув: ,,Ахмед!“. На цей голос господаря кінь спинився. Цілий тремтів. Не мен ше тремтів і Ромко, якого дядько приголубив, немов урятованого, рідного сина. Обидва вернулися автом. Ахме да пустили вільно, нехай сам собі вертається. Дядько сказав із при знанням: — Ромчику, ти добре тримався! З тебе добрий їдець! Такі то бували на фармі при годи. Ставши автом впоперек дороги, перетяв Ахметові дальший біг. 24 НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 161 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
