Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Коли минає рік... Салатка Рути Щ ороку завжди щойно тоді по чинаю здавати собі справу з того, що, власне, сталося, коли вперше сама напишу дату нового року. Правда, ми в міжчасі, завжди бу ваємо на якійсь „неофіційній" з у стрічі Нового Року (живемо в па- рохії, що ще не вирішила перехо ду на новий стиль „демократичним голосуванням") і на згаданих з у стрічах є завжди якась більш чи менш мистецька програма і там танцюється при звуках патефону „Гай Файделіті", бо так є менший гріх, і на запрошеннях на такі з у стрічі завжди пишеться, що після програми будуть „товариські з а бави" — хоч і так кожна і кожний з нас знає, що буде „ча-ча-ча“ і танго: „Прийде щ е час...“ Всі на тих зустрічах цілуються, як у нас казали „на писки", випив ши вже до півночі по пару ,т к а чів", і як там ці всі модерні трутки називаються. Я того всього не п’ю. От, часом покуштую чарку „Блек- беррі Бренді" — бо то солодка, і на тому кінець. Але коли прихо дить північ, я також встаю з-за стока і йду цілуватися до сусідки і вона цілується теж зі мною тричі і бажаємо собі „всього найкращ о го в тому році", хоч, я знаю, що вона мені бажає кольки в бік, го ловно через те хутро, що я собі тепер останньо придбала, а в яко му я була в неділю перед Новим Роком у церкві. Я ї ї також не ду же долюблюю, не так через цю „столю" з ,,мінків“, що вона ї ї об ношує по всіх забавах — але рад ше через те, що вона каже, що т а ко ї молодої дівчини (себто моєї м алої) нема сенсу так „строїти". Ну, але, що там будемо! Новий Рік прийшов і тому бажаю всім моїм подругам всього найкращого. Остаточно: я теж уже маю хутро в тому Новому, 1960-тому році! Але я, таки, не зважаючи на всі новорічні „зустрічі" ■— з ’ясувала собі, що то вже новий, 1960 рік, щойно тоді, коли вперше написала нову дату ■— „1960" на якомусь рахунку, що його треба було з Новим, Щасливим Роком, заплати ти — а по-друге, коли пошта при несла нам новорічний дарунок: ко робки з ковертками для церковної колекти. Ні, я не нарікаю, певно, що мусимо платити колекту ■— бо хто буде? Вже хоч би за те, що в нашій парохії ще не було голосу вання й пов’язаних із тим непо розумінь. І так, коли приходить цей „Н о вий" — я завжди повертаюсь дум ками до „Старого". Часом мені приходить на думку, що Хтось, хто відає справами всіх років, усіх ча сів — міг би запропонувати мені, чи комусь другому ■— пережити минулий рік ще раз від початку: з усіми його болями, прикростями, радощами, упокореннями, приєм ностями, компромісами... Цілий рік: від першого січня до остан ньої хвилини грудня... Гм, коли перейшов мені перед очима весь рік — я подумала, що таки біль шість із нас зідре з правдивою р а дістю останню картку з календаря і скаже: „Таки добре, що цей рік уже минув. Може черговий при несе щось кращ е?" Який же ж був цей рік? Не д у маю про події великого значення, політичні, громадські, наукові чи військові. Ідеться про наш, при ватний, звичайний, 365-кратно че рез буденність помножений день. 365 днів щоденних турбот, родин них радостей і болів, нервозности, прикрощів, втіх, спогадів... 365 днів і ночей таких, коли засипляєш втомлена після праці на фабриці і в хаті, і таких, коли чекаєш на день, що прийде, день відпочинку і думаєш: „Як то добре, що я з а раз засну, — а завтра, коли я про кинуся — буде неділя..." Який же ж був це наш приват ний, малий, особистий — минулий рік? Хтось приїхав здалеку, хтось виїхав кудись, хтось став тестем, чиясь дочка щ ораз далі відходить від родинного дому і починає вже власне, окреме життя, чиїсь малі черевички стали вже непридатні, і їх власник чи власничка перейшли вже до наступної кляси і власне кажучи, можна б ці черевички вже викинути... Але ні, не викидаймо! Колись, коли нас вже не буде на світі і коли хтось інший здиратиме останню картку із старого кален даря, — хтось, хто носив їх 1959 року ■— запитає з усмішкою: „Це справді були мої? І мама їх зб е регла..." Так, нічим надзвичайним не був наш минулий рік. Правда, неодна велика втрата сталася, хтось доро гий відійшов, а хтось народився... Але чи не така звичайна дорога подій? Так було від віків і так діється кожного року. Чиясь мо гила заросла вже травою, чиясь колиска станула в розі кімнати, минуло щось велике, народились нові почування в чиїхсь серцях: ненависть, любов, байдужість. Д і ти підросли, ви зустрілись із дру гом, якого не бачили п’ятнадцять літ, а у другому розчарувались... Переїхали скількись там миль, з а платили „інкам текс", (скільки то вже років виповняємо це щорічне податкове зізнання на цій „вільній землі В аш ингтона?"), хтось отри мав громадянство ■—■ ах, а як то вже давно, коли самі його одержу вали! — хтось комусь не віддав ще й до сьогодні десять долярів, що їх позичив „до наступної пей- Ди"... Не журімся, коли треба нам гля нути вперед і в мряці невідомого побачимо жевріючі цифри: 1960. Події підуть своїм бігом, а ми мо татимемось і здаватиметься нам, що ми кермуємо ходом тих подій. ...А в неділю, коли стріну мою подругу (цю з „мінками") під церквою, я не цілуватиму її, так як тоді під час Новорічної Зустрічі з „товариськими забавами". Я по дам їй руку і побажаю їй ще раз — от так, від серця, і без „Блекбері Бренді" — „Щ асливого Нового Року!!" Рута
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
