Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Коли минає рік... Салатка Рути Щ ороку завжди щойно тоді по чинаю здавати собі справу з того, що, власне, сталося, коли вперше сама напишу дату нового року. Правда, ми в міжчасі, завжди бу ваємо на якійсь „неофіційній" з у стрічі Нового Року (живемо в па- рохії, що ще не вирішила перехо ду на новий стиль „демократичним голосуванням") і на згаданих з у стрічах є завжди якась більш чи менш мистецька програма і там танцюється при звуках патефону „Гай Файделіті", бо так є менший гріх, і на запрошеннях на такі з у стрічі завжди пишеться, що після програми будуть „товариські з а бави" — хоч і так кожна і кожний з нас знає, що буде „ча-ча-ча“ і танго: „Прийде щ е час...“ Всі на тих зустрічах цілуються, як у нас казали „на писки", випив ши вже до півночі по пару ,т к а чів", і як там ці всі модерні трутки називаються. Я того всього не п’ю. От, часом покуштую чарку „Блек- беррі Бренді" — бо то солодка, і на тому кінець. Але коли прихо дить північ, я також встаю з-за стока і йду цілуватися до сусідки і вона цілується теж зі мною тричі і бажаємо собі „всього найкращ о го в тому році", хоч, я знаю, що вона мені бажає кольки в бік, го ловно через те хутро, що я собі тепер останньо придбала, а в яко му я була в неділю перед Новим Роком у церкві. Я ї ї також не ду же долюблюю, не так через цю „столю" з ,,мінків“, що вона ї ї об ношує по всіх забавах — але рад ше через те, що вона каже, що т а ко ї молодої дівчини (себто моєї м алої) нема сенсу так „строїти". Ну, але, що там будемо! Новий Рік прийшов і тому бажаю всім моїм подругам всього найкращого. Остаточно: я теж уже маю хутро в тому Новому, 1960-тому році! Але я, таки, не зважаючи на всі новорічні „зустрічі" ■— з ’ясувала собі, що то вже новий, 1960 рік, щойно тоді, коли вперше написала нову дату ■— „1960" на якомусь рахунку, що його треба було з Новим, Щасливим Роком, заплати ти — а по-друге, коли пошта при несла нам новорічний дарунок: ко робки з ковертками для церковної колекти. Ні, я не нарікаю, певно, що мусимо платити колекту ■— бо хто буде? Вже хоч би за те, що в нашій парохії ще не було голосу вання й пов’язаних із тим непо розумінь. І так, коли приходить цей „Н о вий" — я завжди повертаюсь дум ками до „Старого". Часом мені приходить на думку, що Хтось, хто відає справами всіх років, усіх ча сів — міг би запропонувати мені, чи комусь другому ■— пережити минулий рік ще раз від початку: з усіми його болями, прикростями, радощами, упокореннями, приєм ностями, компромісами... Цілий рік: від першого січня до остан ньої хвилини грудня... Гм, коли перейшов мені перед очима весь рік — я подумала, що таки біль шість із нас зідре з правдивою р а дістю останню картку з календаря і скаже: „Таки добре, що цей рік уже минув. Може черговий при несе щось кращ е?" Який же ж був цей рік? Не д у маю про події великого значення, політичні, громадські, наукові чи військові. Ідеться про наш, при ватний, звичайний, 365-кратно че рез буденність помножений день. 365 днів щоденних турбот, родин них радостей і болів, нервозности, прикрощів, втіх, спогадів... 365 днів і ночей таких, коли засипляєш втомлена після праці на фабриці і в хаті, і таких, коли чекаєш на день, що прийде, день відпочинку і думаєш: „Як то добре, що я з а раз засну, — а завтра, коли я про кинуся — буде неділя..." Який же ж був це наш приват ний, малий, особистий — минулий рік? Хтось приїхав здалеку, хтось виїхав кудись, хтось став тестем, чиясь дочка щ ораз далі відходить від родинного дому і починає вже власне, окреме життя, чиїсь малі черевички стали вже непридатні, і їх власник чи власничка перейшли вже до наступної кляси і власне кажучи, можна б ці черевички вже викинути... Але ні, не викидаймо! Колись, коли нас вже не буде на світі і коли хтось інший здиратиме останню картку із старого кален даря, — хтось, хто носив їх 1959 року ■— запитає з усмішкою: „Це справді були мої? І мама їх зб е регла..." Так, нічим надзвичайним не був наш минулий рік. Правда, неодна велика втрата сталася, хтось доро гий відійшов, а хтось народився... Але чи не така звичайна дорога подій? Так було від віків і так діється кожного року. Чиясь мо гила заросла вже травою, чиясь колиска станула в розі кімнати, минуло щось велике, народились нові почування в чиїхсь серцях: ненависть, любов, байдужість. Д і ти підросли, ви зустрілись із дру гом, якого не бачили п’ятнадцять літ, а у другому розчарувались... Переїхали скількись там миль, з а платили „інкам текс", (скільки то вже років виповняємо це щорічне податкове зізнання на цій „вільній землі В аш ингтона?"), хтось отри мав громадянство ■—■ ах, а як то вже давно, коли самі його одержу вали! — хтось комусь не віддав ще й до сьогодні десять долярів, що їх позичив „до наступної пей- Ди"... Не журімся, коли треба нам гля нути вперед і в мряці невідомого побачимо жевріючі цифри: 1960. Події підуть своїм бігом, а ми мо татимемось і здаватиметься нам, що ми кермуємо ходом тих подій. ...А в неділю, коли стріну мою подругу (цю з „мінками") під церквою, я не цілуватиму її, так як тоді під час Новорічної Зустрічі з „товариськими забавами". Я по дам їй руку і побажаю їй ще раз — от так, від серця, і без „Блекбері Бренді" — „Щ асливого Нового Року!!" Рута
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
