Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Люба Вітошинська При турецькій каві У туркені, по тім боці Х ата н а п о м о с т і. . . П оїдем о 'В г о с т і. . . Оці рядки мигнули мені крізь думку, коли я шукала на мапі Па рижу Авеню дю Мен. Мені бо при пала честь відвідати справжню туркиню. І то таку, що саме п риї хала з Туреччини. Авеню дю Мен лежить зразу ж біля цвинтаря Монпарнас, де спо чиває наш Гол. Отаман. Проте ця а.веню зовсім не має сумного ви гляду. Коли я вийшла з метро на залиту сонцем і обсаджену пінія ми широку вулицю, перше, що кинулось мені у вічі, був ряд мага зинів з перськими килимами, схід ними тканинами, тощо. Ага, поду мала я собі — це мабуть і буде малоазійська дільниця Парижу, бо на пішоході зустрічаються типові, наче вірменські чи грузинські об личчя. Моя туркиня, з якою я познайо милась на Зїзді М.М.М., спини лась у своєї дочки-студентки. Та живе постійно в Парижі і займає на четвертому поверсі невеличке ,,студіо“ , себто одну кімнатку для праці, відпочинку, приймання г о стей та невеличкі „приналежно- сті“, як кухонка, пів-купальня, то- що. З дочкою-студенткою живе ще бабуня. ,,У туркені, у кишені таляри, дукати" — думаю, — але обхо дяться вони ось трьома 'покоління ми цим одним „студіо“ , — думаю, коли всі „три -покоління" привіта лися зо мною й посадили на ви гідний фотель біля низького, круг лого, столика. — Ви позволите чашку кави?— запитала мене моя туркиня, — бо, знаєте, в нас нічого не обходиться без кави й ми пємо ї ї при кожній нагоді й... без нагоди, — сказало сміючись „середуще покоління". — Я буду валі дуже вдячна за неї, бо довелося мені 'багато на слухатися про „аромат турецької кави", але ніколи не мала нагоди не то що пити, але й нюхати її. — Але ж це перебільшення! На. ша кава зовсім звичайна, тільки що подається ї ї разом з „фусами", чого ви, европейки, дбайливо уни каєте! А ось вам — спробуйте... Старенька бабуся .вже вспіла в тісненькій кухонці приладити ка ву, яка й справді запахла зразу на всю хату, а студентка принесла її на стіл. Але тільки мені одній, що мене т-рохи здивувало й заставило безпорадно чекати, чи домашні теж не будуть пити. — Пийте пані, ми п’ємо свою каву весь день. А ось тут вам і з а куска просто з Туреччини! — і моя туркиня вийняла з валізи кар тонову коробку й відкривши її, поставила передо мною. — Рагат лукум? — запитала я обережно, пригадуючи оці „ т у рецькі" ласощі, які смакувала ще у Львові. — О, ви знаєте наші присмаки? Це щось подібне, але не рагат. Це — терті міґдали з цукром і зліплені в ось такі, в палець з а вгрубшки, валки. Беріть просто в руку й закусюйте каву, бо ж во на .в нас без цукру... У цій хвилині, задзвонивши, у- війшов новий гість, — чи не „хло пець" молодої дівчини, який при вітавшись, сів на останньому віль ному місці й теж дістав ка.ву. „У туркені яничари і 'баша на лаві — знову мигнув мені в дум ці безсмертний Шевченко, але до пришельця ніяк не можна було гіі- добрати цих назов. Це був чорня вий, худорлявий і смаглявий юнак, невисокого росту й скромної пове дінки, — він не підходив ні до „баші", ні до „яничара", бо був, здається чистокровний турок і праведний мусульманин, що й вия вилося в пізнішій розмові. У цій милій, хоч екзотичній ат мосфері, нелегко було почати роз мову. А хотілось мені все ж таки щось довідатись. Адже Туреччина сусідує з Україною, й колись, у минулому доля нераз в’язала нас із нею. А й тепер у нас багато спіль ного і хто зна, чи не буд^ того більше? Тому я почала від того. Прига дала, що в українців із турками передусім спільне Чорне Море, що своїми хвилями вдаряє об наші б е реги. Від цього невинного вступу вже легко було перейти до полі тичного насвітлення. Як могла найпривабливіше, я зясувала ко ристі, які може мати Туреччина з добрих взаємин із вільною Укра їною в майбутньому. Не знаю, чи подіяли мої малюнки на ї ї уяву, але моя туркиня промовила: — Питайте, що вам цікаво зна ти, а я 'буду відповідати на все, скільки зможу і зумію. — Першзавсе я хотіла б почу ти, як .вимовляється ваше імя і прізвище, бо українська мова фо нетична, тобто пишеться так, як вимовляється... — Наша мова теж фонетична! — викрикнула молода дівчина — і я теж мушу чути вимову, заки на пишу по-турецькому... ■— Отож я звуся Нюзгет Ґокдо- ан, так і пишіть. — Мабуть турбує вас буква ґ, яку .в вимові пропускається? Отож наше „ Ґ " з таким гачком угорі є німе, подібно, як французьке „г", вияснив мені молодий чоловік. А „Н ю згет" це те саме, що Марія. — Чи ви часом не філолог, щ г' так добре визнаєтесь у мовних справах? — О, ні, я студіюю зовсім п ро заїчну економіку! бурундука встати, помитись й о- дягнутись. „Не можеш бути здо ровим, якщо цілий день лежати меш у ліжку і не робитимеш нія ких вправ", — сказала йому. Отже вона взяла його на прохід у ясне сонячне полуднє і їх обоїх схопив і вбив сорокопудів брат. Моральна наука: Хто рано встає і рано лягає, той здоровий, багатий і скоро загибає. З англ. мови переклала Марта Тарнавська
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
