Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Люба Вітошинська При турецькій каві У туркені, по тім боці Х ата н а п о м о с т і. . . П оїдем о 'В г о с т і. . . Оці рядки мигнули мені крізь думку, коли я шукала на мапі Па рижу Авеню дю Мен. Мені бо при пала честь відвідати справжню туркиню. І то таку, що саме п риї хала з Туреччини. Авеню дю Мен лежить зразу ж біля цвинтаря Монпарнас, де спо чиває наш Гол. Отаман. Проте ця а.веню зовсім не має сумного ви гляду. Коли я вийшла з метро на залиту сонцем і обсаджену пінія ми широку вулицю, перше, що кинулось мені у вічі, був ряд мага зинів з перськими килимами, схід ними тканинами, тощо. Ага, поду мала я собі — це мабуть і буде малоазійська дільниця Парижу, бо на пішоході зустрічаються типові, наче вірменські чи грузинські об личчя. Моя туркиня, з якою я познайо милась на Зїзді М.М.М., спини лась у своєї дочки-студентки. Та живе постійно в Парижі і займає на четвертому поверсі невеличке ,,студіо“ , себто одну кімнатку для праці, відпочинку, приймання г о стей та невеличкі „приналежно- сті“, як кухонка, пів-купальня, то- що. З дочкою-студенткою живе ще бабуня. ,,У туркені, у кишені таляри, дукати" — думаю, — але обхо дяться вони ось трьома 'покоління ми цим одним „студіо“ , — думаю, коли всі „три -покоління" привіта лися зо мною й посадили на ви гідний фотель біля низького, круг лого, столика. — Ви позволите чашку кави?— запитала мене моя туркиня, — бо, знаєте, в нас нічого не обходиться без кави й ми пємо ї ї при кожній нагоді й... без нагоди, — сказало сміючись „середуще покоління". — Я буду валі дуже вдячна за неї, бо довелося мені 'багато на слухатися про „аромат турецької кави", але ніколи не мала нагоди не то що пити, але й нюхати її. — Але ж це перебільшення! На. ша кава зовсім звичайна, тільки що подається ї ї разом з „фусами", чого ви, европейки, дбайливо уни каєте! А ось вам — спробуйте... Старенька бабуся .вже вспіла в тісненькій кухонці приладити ка ву, яка й справді запахла зразу на всю хату, а студентка принесла її на стіл. Але тільки мені одній, що мене т-рохи здивувало й заставило безпорадно чекати, чи домашні теж не будуть пити. — Пийте пані, ми п’ємо свою каву весь день. А ось тут вам і з а куска просто з Туреччини! — і моя туркиня вийняла з валізи кар тонову коробку й відкривши її, поставила передо мною. — Рагат лукум? — запитала я обережно, пригадуючи оці „ т у рецькі" ласощі, які смакувала ще у Львові. — О, ви знаєте наші присмаки? Це щось подібне, але не рагат. Це — терті міґдали з цукром і зліплені в ось такі, в палець з а вгрубшки, валки. Беріть просто в руку й закусюйте каву, бо ж во на .в нас без цукру... У цій хвилині, задзвонивши, у- війшов новий гість, — чи не „хло пець" молодої дівчини, який при вітавшись, сів на останньому віль ному місці й теж дістав ка.ву. „У туркені яничари і 'баша на лаві — знову мигнув мені в дум ці безсмертний Шевченко, але до пришельця ніяк не можна було гіі- добрати цих назов. Це був чорня вий, худорлявий і смаглявий юнак, невисокого росту й скромної пове дінки, — він не підходив ні до „баші", ні до „яничара", бо був, здається чистокровний турок і праведний мусульманин, що й вия вилося в пізнішій розмові. У цій милій, хоч екзотичній ат мосфері, нелегко було почати роз мову. А хотілось мені все ж таки щось довідатись. Адже Туреччина сусідує з Україною, й колись, у минулому доля нераз в’язала нас із нею. А й тепер у нас багато спіль ного і хто зна, чи не буд^ того більше? Тому я почала від того. Прига дала, що в українців із турками передусім спільне Чорне Море, що своїми хвилями вдаряє об наші б е реги. Від цього невинного вступу вже легко було перейти до полі тичного насвітлення. Як могла найпривабливіше, я зясувала ко ристі, які може мати Туреччина з добрих взаємин із вільною Укра їною в майбутньому. Не знаю, чи подіяли мої малюнки на ї ї уяву, але моя туркиня промовила: — Питайте, що вам цікаво зна ти, а я 'буду відповідати на все, скільки зможу і зумію. — Першзавсе я хотіла б почу ти, як .вимовляється ваше імя і прізвище, бо українська мова фо нетична, тобто пишеться так, як вимовляється... — Наша мова теж фонетична! — викрикнула молода дівчина — і я теж мушу чути вимову, заки на пишу по-турецькому... ■— Отож я звуся Нюзгет Ґокдо- ан, так і пишіть. — Мабуть турбує вас буква ґ, яку .в вимові пропускається? Отож наше „ Ґ " з таким гачком угорі є німе, подібно, як французьке „г", вияснив мені молодий чоловік. А „Н ю згет" це те саме, що Марія. — Чи ви часом не філолог, щ г' так добре визнаєтесь у мовних справах? — О, ні, я студіюю зовсім п ро заїчну економіку! бурундука встати, помитись й о- дягнутись. „Не можеш бути здо ровим, якщо цілий день лежати меш у ліжку і не робитимеш нія ких вправ", — сказала йому. Отже вона взяла його на прохід у ясне сонячне полуднє і їх обоїх схопив і вбив сорокопудів брат. Моральна наука: Хто рано встає і рано лягає, той здоровий, багатий і скоро загибає. З англ. мови переклала Марта Тарнавська
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
