Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Олена Цегельська Різдвяна пригода Галюсі На сам Свят-Вечір, коли всі ма ми є вдома, мама Галюсі му сіла йти до праці. Вона медсестра, а хворих не можна лишити без оп і ки, навіть у таке велике свято. А треба знати, що Галюся живе лиш із мамою. Часто, коли мама відхо дить, дівчинка остається сама. Але вона не боягуз, недаром уже від вакацій — учениця першої кля- си — сама ходить до школи. Мама обіцяла в год. 4-тій бути вдома, бо мали вечором бути в них гості. Вже зраня мама постаралася про все потрібне до Свят-Вечері. А по полудні прибігла до Галюсі на часочок тета Йогася, що жила тут недалеко. Обі з тетою святочно накрили стіл. Під стіл положили малу вя- зочку сіна. Галюся положила під скатерть теж кілька пучечків, а на кожному розі стола — зубчик ча снику — бо це так годиться, так велить старий звичай, так, то для здоров’я. Щ е поклали на стіл свя чену просфору, а свічки перев’я зали блакитно-жовтою биндою. — Ну, — сказала тета, — дожи дай тут терпеливо мами, а я побі ж у ще до своєї хати! До побачен ня, Галюсю! До вечора, до першої зірки! — Та й пішла. Галюся осталась сама, скучно їй. Уже пізно, минув означений час, а мами як нема, так нема. Не видержала, скоро одягнула ся в плащик і шапочку, взяла тор бинку, що в ній був ключ від хати і дещо грошей, та й побігла до ав- тобусової зупинки зустрічати ма му. Добре знала, де мама висідає. Надійшов один „б ас“, другий, третій... а мами не видно, не при їжджає. Аж тут дівчинка прига дала собі, що ще має зайві гроші. — От, — подумала, — замість стояти тут, побіжу он за провулок і куплю мамі брошку, бо вона свою загубила, та долучу до подарунку. Прибігла до вітрини крамниці. — Ні, нема таких дешевих, самі дорогі... — А може в другій, це недалеко. Також нема нічого пригожого. Та Яке це чудо, що якраз цей Дам’ян заопікувався нею і й без надуми перейшла перехре стя великої вулиці, де ї ї око ма нили величезні вітрини багатих крамниць великого міста. Вони повні прикрас, брошок тощо. — Є, — зраділа — є така брош ка... за доляра! Вступила до крамниці і купила. Ось буде несподіванка! Та ба! Ледве вийшла на вулицю, розглянулася сюди-туди і чомусь... світ їй відмінився. Не знає куди їй вертатись. Чи йти прямо, чи звер тати вбік? Та взагалі, що це за такі вулиці? Куди ж вона забігла?... Стала, задумалася, зажурилася. От, запитала б поліциста! Та ні, не знаю ще добре його мови, со ромно, що я така велика, так бли зенько хати, та не знаю дороги, —* подумала. Та й побігла навмання. Крутила то вправо, то вліво, а все незнаними площами, вулицями. Аж вкінці, до краю зм у ч ен а.х т и - нилася біля якоїсь церковціЛ знов побігла та й побігла. А це що таке? Знов та сама церковця перед нею. І наче щось тягне туди. Вона від чинена, хоч Богослужби не чути. — Ану, вступлю, — подумала, — чей же хтось там є і пожалує мене... О, як страшенно болять ме ні ноги! Як шумить у голівці, яка я стомлена! Хочеться пити... Ох, води! Дівчинка останками сил, несмі ло, навшпиньках увійшла в цер ковцю. А там якраз пластуни при крашували вертеп то квітами, то жарівками, то смерічками. А в яс лах малий Ісусик простягав ручку, наче кликав Галюсю до себе. Не видержала дівчинка. І... як не впа де перед яслами на коліна, як не розплачеться і як не зачне жаліс но крізь сльози шептати: — О, мій солодкий, новонаро джений Ісусику! Дай мені верну тися до мами! Я заблудилась! Не знаходжу рідної хати. О-о-о! Ах! Змилуйся, Ісусику! Поможи мені!... І вже сили ї ї опускають, хилить ся вниз, умліває... Аж чує: вхопили ї ї чиїсь сильні руки і винесли з церковці. Хтось допитує ї ї про батьків, адресу хати тощо. Хтось жалує її, але не бачить хто це та кий, бо сльози заливають їй лич ко й очі... А в хаті, у мами, тим часом роз пука. Пропала Галюся. Якраз на самий Святий Вечір... Чи схопили
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
