Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Олена Цегельська Різдвяна пригода Галюсі На сам Свят-Вечір, коли всі ма ми є вдома, мама Галюсі му сіла йти до праці. Вона медсестра, а хворих не можна лишити без оп і ки, навіть у таке велике свято. А треба знати, що Галюся живе лиш із мамою. Часто, коли мама відхо дить, дівчинка остається сама. Але вона не боягуз, недаром уже від вакацій — учениця першої кля- си — сама ходить до школи. Мама обіцяла в год. 4-тій бути вдома, бо мали вечором бути в них гості. Вже зраня мама постаралася про все потрібне до Свят-Вечері. А по полудні прибігла до Галюсі на часочок тета Йогася, що жила тут недалеко. Обі з тетою святочно накрили стіл. Під стіл положили малу вя- зочку сіна. Галюся положила під скатерть теж кілька пучечків, а на кожному розі стола — зубчик ча снику — бо це так годиться, так велить старий звичай, так, то для здоров’я. Щ е поклали на стіл свя чену просфору, а свічки перев’я зали блакитно-жовтою биндою. — Ну, — сказала тета, — дожи дай тут терпеливо мами, а я побі ж у ще до своєї хати! До побачен ня, Галюсю! До вечора, до першої зірки! — Та й пішла. Галюся осталась сама, скучно їй. Уже пізно, минув означений час, а мами як нема, так нема. Не видержала, скоро одягнула ся в плащик і шапочку, взяла тор бинку, що в ній був ключ від хати і дещо грошей, та й побігла до ав- тобусової зупинки зустрічати ма му. Добре знала, де мама висідає. Надійшов один „б ас“, другий, третій... а мами не видно, не при їжджає. Аж тут дівчинка прига дала собі, що ще має зайві гроші. — От, — подумала, — замість стояти тут, побіжу он за провулок і куплю мамі брошку, бо вона свою загубила, та долучу до подарунку. Прибігла до вітрини крамниці. — Ні, нема таких дешевих, самі дорогі... — А може в другій, це недалеко. Також нема нічого пригожого. Та Яке це чудо, що якраз цей Дам’ян заопікувався нею і й без надуми перейшла перехре стя великої вулиці, де ї ї око ма нили величезні вітрини багатих крамниць великого міста. Вони повні прикрас, брошок тощо. — Є, — зраділа — є така брош ка... за доляра! Вступила до крамниці і купила. Ось буде несподіванка! Та ба! Ледве вийшла на вулицю, розглянулася сюди-туди і чомусь... світ їй відмінився. Не знає куди їй вертатись. Чи йти прямо, чи звер тати вбік? Та взагалі, що це за такі вулиці? Куди ж вона забігла?... Стала, задумалася, зажурилася. От, запитала б поліциста! Та ні, не знаю ще добре його мови, со ромно, що я така велика, так бли зенько хати, та не знаю дороги, —* подумала. Та й побігла навмання. Крутила то вправо, то вліво, а все незнаними площами, вулицями. Аж вкінці, до краю зм у ч ен а.х т и - нилася біля якоїсь церковціЛ знов побігла та й побігла. А це що таке? Знов та сама церковця перед нею. І наче щось тягне туди. Вона від чинена, хоч Богослужби не чути. — Ану, вступлю, — подумала, — чей же хтось там є і пожалує мене... О, як страшенно болять ме ні ноги! Як шумить у голівці, яка я стомлена! Хочеться пити... Ох, води! Дівчинка останками сил, несмі ло, навшпиньках увійшла в цер ковцю. А там якраз пластуни при крашували вертеп то квітами, то жарівками, то смерічками. А в яс лах малий Ісусик простягав ручку, наче кликав Галюсю до себе. Не видержала дівчинка. І... як не впа де перед яслами на коліна, як не розплачеться і як не зачне жаліс но крізь сльози шептати: — О, мій солодкий, новонаро джений Ісусику! Дай мені верну тися до мами! Я заблудилась! Не знаходжу рідної хати. О-о-о! Ах! Змилуйся, Ісусику! Поможи мені!... І вже сили ї ї опускають, хилить ся вниз, умліває... Аж чує: вхопили ї ї чиїсь сильні руки і винесли з церковці. Хтось допитує ї ї про батьків, адресу хати тощо. Хтось жалує її, але не бачить хто це та кий, бо сльози заливають їй лич ко й очі... А в хаті, у мами, тим часом роз пука. Пропала Галюся. Якраз на самий Святий Вечір... Чи схопили
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
