Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
доброго вина. Пересівши там на вузькоторову залізницю ми по їхали в напрямі на північ. Через якийсь час виноградники скінчи лися, кудись у далечінь відійшли невисокі горби і горбки, а перед нашими очима розпростерлася рів нина з селами й містечками, що тут і там виринали з-за закруту залізничої дороги. Що дальше на північ села ставали бідніші, хати менші, які проглядали стінами, ви біленими з доброю домішкою синьки з-поміж малих садів. На стадіях входили й виходили т. зв. ,,руснаки“ Постаті похилі, спрацьовані, лиця опалені сонцем, з мішками на спині. Видно їхали з роботи або на роботу, майже всі взуті в ходаках. Жінок мало. Ноша в них своя, зовсім відмінна від ма дярської. Ми поглядали на них цікаво й прислухались їх україн ській мові. Хоч нарід убогий, але нам якось стало веселіше. Поміж ними вешталися жваво євреї, ба гато з них у лапсердаках, із пей сами й ярмурками. Від самого залізничого тору простяглися в далечінь поля, пе реважно засаджені кукурудзою. Здовж нив росли немов військова сторожа рівненькими рядами со няшники. Свої ярко жовті обличчя на тонких шиях вони звертали за сонцем від сходу на захід. Що більше ми їхали на північ, воздух свіжішав. На обрію зари совувались гори, що дальше ста вали більші й виразніші, немов то вони до нас приближались. Гори вищі й нижчі, лагідно заокруглені, а деякі зовсім відірвано стриміли самітньо серед долини. На одній із таких гір був славний на всю о- колицю Мстичівський манастир оо. Василіян (село Мстичів). Гу ста зелень букових лісів на горах веселила око, від них провівало прохолодою. Проїхавши ще кіль ка миль поза село Білки, нараз го ри зовсім приблизились до заліз ничого шляху і творили немов природню браму. Запах квітів і зілля вривався через вікно. Ще один закрут попід високу гору, наш поїзд став звільняти ходу й поволі, зі свистом льокомотиви вїхав на малу стацію Довге. Скільки разів мені прийшлося їхати цією малою залізницею! Але все цей доїзд до Довгого робив на мене враження чогось радісно го і так дуже рідного! Моє перше враження і почуття за кожним ра зом повторялося з непереможною силою. Залишилося воно й до сьо годні у моїх споминах. Був тихий, погідний, літній ве чір. Сонце клонилося до заходу, небо й поля кукурудзи були за литі рожево-червоним світлом, від гір потягав свіжий вітрець і роз вівав цілоденну спеку. Було тихо, спокійно й привітно, але трохи моторошно. Чужа сторона, чужі люди, яке буде тут наше життя? Перед нами стояла отворена, але зовсім незнана дорога — як ба гато сонця і тіней чекає на нас? На стації вже нас чекали. Це були селяни й робітники, що при йшли привітатися й подивитись на доктора, що не соромився говори ти з людьми по-їхньому і це було для них дивне й незрозуміле. Зна йшлися охочі допомогти нам ви вантажитись, хтось пішов за во зом, щоб перевезти речі до нашого мешкання. Тим часом я сіла з маленьким сином на ковбках із букових де рев, що були наложені кругом стації цілими горами. Це був го ловний продукт вивозного мате- ріялу й заробітку населення. Цікавих прибувало щораз біль ше. Це вже були переважно люди, що вертались із цілоденної праці з поля зі своїм знаряддям у руках. Хоч спрацьовані і струджені пра цею на пекучому сонці, всі диви лись на нас приязно, раді розпо чати розмову. Приїхав віз. Люди кинулись на вантажувати наші скрині. Ті з книжками чи з консервами були дуже важкі й люди жартували смі ючись, що це мабуть золото в цих скринях. Навязувався перший кон такт легко й скоро, бо ми зверта лись до них з отвореним серцем і з великим засобом нічим не за каламученого оптимізму. Поступаючи за возом ми попря мували до села, що зачиналось тут же за стацією. По дорозі дальше стрічались нам селяни, вибігали діти з-за загород — поглянути на нас. Іти прийшлось недалеко. Біч ною вулицею ми вийшли на пло щу і, пройшовши невеликий кус ник головною вулицею, дійшли до нашого мешкання. Це була найкраща кімната у ме шканні дуже бідного єврея, якої вікна виходили на брудне подвіря. Не тільки коштувала добрі гроші, але й мала ту невигоду, що мені прийшлося варити у спільній кух ні з господинею. Господар-старо- вір мусів добути дозволу рабіна на те. Кухня — була перехідна кімната без вікон. Напроти наших дверей були двері до кімнати го сподарів, звідкіля доносився плач Краєвид із околиць Довгого, мал. Осип Бокшай A village in Carpathian Ukraine. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top