Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
— На, маєш кусень немирівської ковбаси, — суне мені в руку Москалючка. — Скоштуйте в хаті, дуже смашна й дешевша за львівську. Мій старий привіз . . . — Цілую ручки, па, па! — я вже на вітряному ганку й уже біжу додому. Дорога — не жарти, до брої пів години. Але на дворі тепер краще. Не знаю, чи після тієї ,,гальби“, чи вщух може вітер на полях. Бистро перескакую калюжі, виминаю снігові заверти й не чую холоду. Навіть хустка зісунулася з голови, а я й не помітила. Ще збігти вниз до Францівки, ще видряпатися на наш залізничий шлях і я вже дома. Дома — несподіванка. В кухні, вкупі з татом си дить Іванка Романюк. Вона помагає татові мняти картоплю на пюре й про щось обоє сперечаються. Тато її в чомусь переконує, а вона ні й ні! В чому ж річ? — Я більше не хочу ходити до школи! Виявляється, що гімназія відобрала їй охоту до життя. Тато бачить, що не переконає її і залишає нас самих. Молоді краще між собою порозуміються. Зате — накриває замість мене до обіду, витирає та рілки та наливає юшку. — Пообідаєш з нами? Іванка відмовляється, уже пообідала „перед школою". Не настоюємо. Вона відома своїми Грима сами „французька собачка". Від несподіваного Іван- чиного рішення й я втрачаю охоту до їжі. Пообідаю ввечорі, як прийду зі школи. Іванка вже й сьогодні не хоче туди йти. — То чого ж ти прийшла тоді до мене? — Щоб заховатися. — Дуже добре, але як же довго зможеш хо ватися? Це трохи її застановило. Іванка дуже висока й я біля неї виглядаю як дівчинка, але я вмію її пе реконати, бо маю в нашій клясі авторитет ■— не знаю, чим здобутий. Може тому, що не вчуся ніколи. Не маю книжок, ні атлясу, ходжу до школи з одним тільки „брульйоном" А може тому, що ходить про мене фама, що я ,,пишу“ . .? Не знаю, але отакі великі панни, як Іванка, завжди мене слухають. І на цей раз вона мене послухала. Вона почекає до весни. Зимою їй нікуди діватися. А весною може й я покину школу й може обидві підемо, знаєш куди? — За кордон! — Закордон? — булькаті Іванчині очі розшири лися й у них загорівся вогник. Вона охопила мою шию й гукнула в ухо: — Згода! Але присягни, що підемо весною туди, куди кажеш! — Присягаю. Мені уже теж набридло життя в одному місті, — закінчила я розмову, досягнувши мети. Я написала ще цього дня четверте латинське завдання, рівняння й вільну тему — для Іванки. Many нарисувала вона сама й ми пішли до школи. На диво, Іванка мала сьогодні щастя. Професор географії по казав нам як зразок її мапу, а Юлько на рисунках сказав, що вона дуже талановита та що напевно буде маляркою. їй треба закінчити гімназію й піти вчитися до академії. В неї чіткий, чистий рисунок, відчуття кольору, ■— а це великі завдатки. Довго розглядав її рисунок — якогось випханого півня ■—■ й урешті заховав у свою течку. Так захопився Іванкою, що за був нам викладати історію ренесансу та говорити про улюбленого Донателля. — А бачиш, Іванко? А ти хотіла кидати гім назію! Дурна! — записала я на клаптику паперу й передала в останню лавку. * * * В суботу буде в нас Шевченківський концерт. Його влаштовує ціле УПТ. Разом гімназія й семінарія. Разом і співаємо першу точку „Заповіт". Дуже гарно виходить із сольоспівом Ґени Зарицької. Вона має дуже гарний альт. Ляля Федак гратиме щось на фор- гепіяні — не знаю, що — а семінаристка Маланич має співати „Плавай, плавай, лебедоньку". Вона спі ває високим сопраном, дуже високим і я боюся, що вона може зробити нам конкуренцію. Вже була гене ральна проба — тремчу, що це буде тріюмф се мінарії. Я не співаю в хорі, бо не маю голосу й дуже шкодую, що не маю! Я так люблю співати й знаю безліч пісень! Співаю їх удома, коли ніхто не чує й мені стає так весело, так гарно. Іноді мені здається, що я співачка, стою на естраді й виспівую, виспівую! Як то мусить мути приємно — мати голос! Ще дуже холодно, але ми поскидали снігівці й пішли до Музичного Інституту в самих черевиках та газових панчохах. Ноги спочатку задеревіли, а по тому почали пашіти й печуть увесь час. Заля нагріта, повна глядачів. Цілісінький балькон сповнений сту дентами. Між студентами — білявець — навіть не бачить мене. Такий зайнятий? Хоч би скоріше по чинали! Велика завіса розсунулася на боки, всі стояли на струнко — проспівали „Заповіт". Гена висока, майже така, як диригент, стоїть проти нього з дов гою косою через плече. її сольо таке гарне! Голос може як у Марлени Дітріх, але ж ні, кращий! Бємо браво, оплески. У другій частині, після деклямацій, виходить на сцену Маланич. Вона куца, з гарним рудим, густим Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top