Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Свято маленької ялинки У лісі росла маленька ялинка. Серед своїх братів і сестер вона була найменша. Часто нарікала на свою долю та заздрила другим більшим деревцям, хоч сама була дуже гарна, пушиста, зелена, а гилля в неї було широке, густе й розлоге. Сьогодні вона дуже нудьгувала й сумувала. Її сестрички та брат чики поїхали до людей. Там тепер велике свято. Кожного року на це свято люди забирають з лісу бага то ялинок, ставлять їх у себе в ха ті, прикрашують зірками, різними ласощами, горішками, засвічують на них свічечки. Діти збираються навкруги них, співають, танцюють. Це дуже цікаво й весело. Про це все вже дуже давно ялинці розпо віла стара бабуся-сосна. Та не взя ли маленької ялинки люди. Ось чо му вона сьогодні сумувала та все в лісі здавалось їй немилим. Іноді хоч кусок блакитного неба та со нечко вона бачила між верхівям старих дерев, серед яких росла, але сьогодні небо було сіре, по хмуре та цілий день падав густий сніг. Він засипав увесь ліс та вдяг нув ялинку в блискучу білу сукон ку. Ялинка стояла самітна й сум на та тихенько зітхала. — Ну, чого ти сумуєш? — за шуміла стара бабуся-сосна. — Ба чиш, як убрав тебе сніжок, а при йде ніч, засяють зорі, місяць по шле свій срібний промінь, то ще краща станеш. Сніг вже перестав йти. Буде гарна ніч. Стій та слу хай, бо в небі нині янголи співа тимуть. Ялинка схилила свою головку та мовчала. Настала тиша, на землю спадала ніч. Засвітилися зорі, ви плив місяць. Стало видно кожний кущик, кожну гілочку, як вдень. Раптом щось зашелестіло, за тріщало сухе гилля, майнула чиясь тінь. Ялинка побачила коло себе рештки мяса, що зісталися по їд- женні і покладіть на дощинку десь далеко від хати, або хоч би за вік но. Хай ті маленькі пташатка в сні говії та морози матимуть потіху від вашого доброго серця. А на Різдво Христове, особливо їх гар но підгодуйте! Ваш Вуйко Квак маленького зайчика. Він тремтів від холоду, а на очах у нього бри ніли сльози. — Що ти тут робиш, зайчику, чом вийшов із нори? — запитала його ялинка. — Дуже голодний, їсти нічого, а тут все сніг засипав. Я забіг да леко, боюсь вертатись до нори, бо лис може мене зловити. — Ходи до мене під мої гілки, там тобі буде тепліше. Може там Ось, бачиш, будеш тут, у лісі, святкувати. знайдеш собі листя чи травичку, бо сніг туди не досягнув. Не плач, зайчику, будемо разом святкувати, янголів співи слухати — сказала ялинка. Вона вже більше не суму вала, бо цієї ночі не буде сама. І дійсно, її густі пушисті гілки до бре захистили зайчика від холоду. Коло самого стовбура він знайшов трохи листя й трави, якими заспо коїв свій голод. Це побачила ста ра бабуся-сосна та сказала при вітно до зайчика. — Ось бачиш, будеш і ти тут з нами, в лісі святкувати. Тільки, ти зайчику, даремне думаєш, що ли сичка тебе скривдить сьогодні. Цієї ночі всі звірі й птахи святку ють і ніодна тварина не кривдить другої, чуєш? Он у небі янголи вже співають. І дійсно, з неба лився чудовий спів: „Хвала на небі Богові І на землі спокій . . Так стало добре й радісно ялин ці. Вона вже не нарікала на свої широкі, розлогі гілки та на те, що виросла маленька... Грудень 1958 p. Н. Наркевич РОЗУМНИЙ ПЕСИК Всі знаємо, що між поами й ко- та;ми немає дружби. Через те ко там важко доводиться на селі чи на фармі. Бояться вони псі® і по містах. Однак буває нераз інакше. Правда, рідко зустрічається, щоб між псом і котом була дружба, згода і любов. Але буває. От на приклад, 'в одному місті, в .нас в. Америці, є пес „Перкі“. Живе він при школі, де працює одинадцять вчительок. Всі вони полюбили Пер<кі і видали йому якнайкраще свідоцтво за те, що він не тільки живе у згоді з котами, але й не гавкає без причини на людей, що приходять до школи й привозять хліб, молоко тощо. Цей пес притримується поряд ку. Він не розгрібує грядок із кві тами і не бігає навпростець по них, лиш по доріжках. Він ще досить молодий, але розумний і йому ди вуються всі ті, що відвідують шко лу. Вночі, коли школу замикають, пес Перкі якось міняється: стає менш привітний і :не допускає до школи нікого, крім своїх госпо дарів. Він не візьме 'НІ [ВІД, кого шматка страви й вірно береже до бро своєї школи. Такого пса варто тримати й опі куватись ним. Вуйко Квак В МЕТЕЛИЦЮ Питаю мами: чи було, Щоб так снігами занесло Стежки, дороги і хати, Що й саночок не потягти? І каже мама: „Ой, було, Ой, не раз мело-мело, Що ні з хати, ні до хати Ні проїхать, ні пройти. . . Та ми брались за лопати, Щоб доріжки прогрібати — Із засніженої хати Видиратись у світи!" О. Кобець НАЙКРАЩИЙ ДАРУНОК Вашій приятельці — це ПЕРЕДПЛАТА „НАШОГО ЖИТТГ! Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
