Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Різдвяні картки вузькою доріжкою ще непротоп- таної вулиці поміж двома високи ми насипами снігу. Скорим тєімпом проїжджає в із ник вулицею Володимира, виїз дить лоза 'Місто. їдемо зовсім вузь кою вулицею, високі намети бі ленького, аж синього снігу сяга ють аж до сайок. Проїздимо попід снігом обтяжені галузки дерев. Сніг злітає нам на лиця і в очі. Дзвіночки на шиях у коней дзіво- нять-дзівонять! Об'їздимо місто аж по Лукіянівку, зїздимо на Поділ, а потім уздовж Дніпра попід гору Володимира, підносимось усе вго ру і вгору, проїздимо повз Ас- кольдову Могилу, а там знов спу скаємось до Дніпра аж до залізни- чого імосту, а потім назад. Роскіш- на українська зима — скільки в іній чару, краси й радости, а ра дість природи .передається і наїм. Весілля молодости — де воно? З ‘біленькими сніжинками роз плилось у минуле, тільки залишив ся радісний спомин, холодний і блискучий, як .перший сніг там, у Києві... Сильний вітер сніговії закриває клаптик ясного неба. Він злосливо гонить біленькі сніжинки, крутить ними у всі сторони, то підносить їх угору, то прибиває до землі, з скрізь завивання хуртовини я бачу інший образ... Наше івійсько 'проходило вій ськовим маршам- широкі простори нашої Батьківщини. Дощова осінь переходила в зиму. Ціпеніли руки, що несли тяжку рушницю чи ку лемет, ноги тяжко ступали в мо крому снігу. Сніжинки кружляли у воздусі й лягали легко на одяг. Та вони не радували нікого. Го лодне вояцтво йшло вперед, «бо їх очі й серця горіли вогнем завзят тя. Але лихий 'Одяг не міг загріти вичерпаних тіл. І вони ладали, зне силені хіворобою й голодом, у гли бокий сніг. Та інші йшли далі впе ред, запалені полумям великої ідеї. А кругом сніги, сніги, сніги... Важка зима 1919 р. Тяжкий сум налягає на душу. Відвертаюсь від вікна, а радість із теплої хати й ■прикрас, що в ній, блідне. Блідне радість першого снігу, блідне радість із зими, що її про воджу тут у теплі й гаразді. Ганна Франко-Ключко Почалося це від того, що мої діти, за кілька тижнів перед Різ двом почали вимагати від мене спочатку по 10, потім по 25, а да лі й більше центів на Різдвяні картки. А було це 1949 p., після трьох місяців нашого перебуван ня в Америці. Я тоді заробляла на тиждень 19 дол. 64 центи, і ні одна картка не вміщалась в моєму скромному Різдвяному бюджеті. Мої переконування, що діти вза галі не пишуть святкових карток, шо й дорослі повинні писати тіль ки до рідних та близьких знайо мих, та ще й таких, що живуть да леко, не мали ніякого успіху. Діти з плачем вимагали грошей, запев няючи, що тут такий звичай, що всі повинні писати картки одне одному. Перед самим Різдвом я одержа ла 5 карток, підписаних прізвища ми, які нічого мені не говорили, бо я нікого з цих людей не знала. Цю загадку пояснили діти (во ни все вже знали): перша картка рід сусідки, що напроти, що замі тає наш спільний коридор, друга — від того добродія, ЩО Жив У дворі і бавився з моїми дітьми, третя — від тієї пані, що має ко шенята, з якими мої діти бавили ся і т. д. Ця інформація мене просто стурбувала. Що то за добродій, що бавиться з моїми дітьми? — Де ви буваєте, як мене немає вдома? — нагримала я на дітей. — Що то за кошенята? Бо я, виходячи рано з дому і повертаючись додому пізно, ніко го, крім господині, в цьому домі не знала і не промовила ні до ко го ані одного слова. А от картки від них одержала! А діти пояснювали: такий тут звичай! Та успокоївшись уночі я почала надавати обличчя тим незнанип прізвищам. І я пригадала, що, справді, я зустрічала часом у ко ридорі жінку, яка так приязно до мене посміхалась,, бачила також на подвірї добродія, що кивав ме ні головою на знак привітання, згадала й кошенята. Другого дня я купила пять кар ток і відповіла на одержані кар тки, щоб не подумали — як ска зали, зрадівши, мої діти, — що ми якісь дикуни. Але .це ще не був кінець! Коли я прийшла на роботу, побачила на своєму столі цілу скирту святко вих карток. Я спочатку подумала була, що це якесь непорозуміння, та одна моя товаришка пояснила, що це тут такий звичай, що й на роботі пишуть одні одним такі картки. І що я повинна також їм написати! Але це вже було за надто! 32 картки означали для ме не 3 дол. 20 центів! Та й який усе таки сенс писати тим, чиїх я навіть облич не помічала? Бо ж і чи бу ла я тут? Для мене було 8 годин праці, що виснажувала мене фі зично, і 8 годин думання, що вис нажувало мене психічно і творило густу, хоч не видну заслону, що ЕІдділювала мене від мого ото чення. З тяжким серцем повернулась Я додому, несучи ЦІЛИЙ оберемок веселих святкових карток. Вдома я знайшла ще одну (на щастя, тільки одну!) картку, та прочитав ши, остовпіла: це були побажання від... погребника. Це вже був жах! Пів світу обїхала, втікаючи віл смерти, а тут мені нагадують про неї перед самими святами! З нагоди Різдва Христового пересилаю щиросердечні побажання ВЕСЕЛИХ СВЯТ і ЩАСЛИВОГО НОВОГО РОКУ усім моїм Приятеля і Знайомим, та Членкам Союзу Українок Америки ОЛЕНА ЛОТОЦЬКА Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
