Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Зеленими плаями (Памяті Стефанії Пашкевич) Спізнена вістка про смерть Сте- фанії Пашкевич, яка по довголіт ньому засланні повернулась до Львова і померла там у 1952 році, вразила всіх тих, що знали ту ідей ну українку, визначну громадян ку, довголітнього педагога й нау кового працівника — людину хру- стального характеру і великого серця. А памятає її напевне багато на ших читачок. Бо ж впродовж дов гих років учила вона молодь шко ли ім. Т. Шевченка і вчительської семінарії Рідної Школи у Львокі, в яких то школах працювала й К. Малицька і з яких вийшло чимало свідомих наших громадянок. Пригадуються давні роки без журних студентських часів. Викла- дова заля Львівського університе ту, ще в старому будинку при вул. Миколая, рік 1908 чи може 1909, Між студентами, що чекають на виклад проф. Михайла Грушев- ського, завважую нову постать, струнку, румяну бльондинку. Нас, українських студенток, дуже мало, кожна нова поява звертає на себе увагу. Тож треба обовязково від разу познайомитись. Ц е Стефа Пашкевич, студентка першого се местру, переїхала до Львова враз із родиною по смерти батька, що був директором гімназії у Самборі. Згодом знайомимось ближче, вона заходить до мене, а я до неї. Прк вул. Виспянського 11 було це при вітне мешкання галицької інтелі гентської родини, якому надавала затишного спокою ввічлива й го стинна господиня, мати Стефи, ро зумна й освічена старша жінка, що залюбки і вміло провадила жи ві розмови, якими гостеві й собі уприємнювала час, вгощаючи рів ночасно чаєм і добрим варенням своєї роботи. Та найчастіше стрі чались ми зі Стефою на викладах Географію України викладав про фесор Степан Руднипький, а це був улюблений предмет Стефи, яким цікавилась із ранньої моло- дости. У ньому й споріднених — геології й петрографії — придба ла вона докладного знання. її на укові праці з ділянки морфології Карпат і інших земель України мають тривку наукову вартість. На виклади українських профе сорів Грушевського, Колесси, Сту- динського, Рудницького ходили наші студенти радо, бо ж була там не лиш українська викладова мова, а й зміст лекцій і ціла атмо сфера були просякнуті любовю до СВОГО, рідного І Щ ИрИіМ відношен ням професорів до студентів. Осо бливо радо відвідували всі викла ди доц. Рудницького, що відбува лись у новому будинку Матема тично-Фізичного Інституту при вул. Длуґоша, а на його краєзнав чі й геологічні прогульки в Карпа ти просто всі чекали й тішились. Пильною студенткою і постійною учасницею тих прогульок була Стефа Пашкевич. І хоч вона бува ла далеко частіше на дослідних екскурсіях про-ф. Рудницького, проте й мені доводилось на них бувати і тому залишилися в памяті наші спільні прогульки з бойків ської та гуцульської верховини. Особливо добре пригадую собі наші мандрівки по верхах Скіль- іцини. У Корчині, звідки підходили ми на Парашку, був священиком мій брат Богдан, а в Волосянці, звідки був найкращий доступ на Тростян, мій швагер о. М. Ревако- вич. Тож я була рада, що могла для групи студентів проф. Руд ницького забезпечити там нічліг і харч, бо українські священики все радо приймали і гостили студен тів. На Гуцульщині підходили ми раз на стрімкий Хомяк, -звідки до бре було видно верхи сусідніх гір ських пасем, а іншим разом ми три дні мандрували у слоту по Чорно- горі, доки краща погода дозволила видряпатись на сам верх найвищої гори — Говерлі. Мені, що похо дила з верховини і зростала в Кар патах, 'було дуже приємно, що Стефа — міщух із роду, не від ставала в дорозі, але вела перед і щиро захоплювалась гірськими краєвидами. Дивилась на них, не як ми, любителі природи, а як на уковий дослідник. Аж сміялася з радости, коли оглядала з верхів стрімкі узбіччя, глибокі яри, і зво- ри, камяні ребра облазів — на слідки довголітнього вітріння-еро- зії. Заки ще появилася усмішка на її лиці, сміялись уже її сині очі. Ясною згадкою до теперішніх днів залишилась наша спільна, вже не студентська мандрівка на гори Близниці на Закарпатті, на яку ,,витягнула“ мене Стефа, що пере бувала на вакаційному відпочинку в Татарові, під закарпатською гра ницею. Підхід через буйний буко вий і смерековий ліс, зелена по нина з масою пахучих квітів, вид із вершка Близниці на сходяче сонце і буруни білих хмар, що клубились нам під ногами, а потім дорога в долину до джерел воци- буркуту — це згадка про спільну мандрівку Стефи, її брата й мене з моїм чоловіком, що жили тоді в Ягїню, на галицько-угорській гра ниці. Тому що її захоплення гірською природою було направду щире й глибоке, все чомусь згадувала я її, коли проживаючи довгі роки у Відні, мандрувала часом по близь • кому мальовничому Вїнервальді чи по верхах могутніх Альп. Вона на віть приїхала раз до мене, до Від ня, щоб спільно оглянути його околиці. Приїхала несподівано і на жаль, не застала мене, бо я виїхала була до Скандинавії. Там. оглядаючи у Фінляндії знане Пун- кахаріо, жаліла, чому то й Стефі не пощастило оглянути це дивп природи, коли леднякова доба спе- цІяльно її цікавила й вона за на ших спільних мандрівок розказу вала мені про те Пункахаріо. Згадую ці безжурні часи сту дентських мандрівок, коли ми най частіше стрічалися з нею, бо такі зустрічі найчіткіше залишаються в памяті. Та Стефа Пашкевич не лині студіям присвячувала час. Відразу зі вступом на університет зголоси лася до праці в Студентському Со юзі, його Просвітньому Кружку, що займався висилкою доповідачів до сільських читалень; працювала в „Просвіті" на освітніх курсах для дорослих, була деякий час бібліо текаркою, а потім' організаційною референткою Жіночої Громади, була одною з основниць Секції Студенток при Студентському Со юзі. В часі бурхливого студент ського віча 1. липня 1910 p., коли то згинув від ворожої кулі Адам Копко, належала до тих 7-ми укра-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
