Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
драми, де я знайшла велике вдоволення. Ніколи я не шкодувала за оперою, хоч і любила музику. Але актор більше може числити на власні сили й не за лежить від такту, ритму і т. д. Був це сезон 1903-1904. Я попрацювала з ними аж до хвилини, коли вибухла російсько-японська ьійна. РОСІЙСЬКО-ЯПОНСЬКА ВІЙНА І. Ще в дівочому інституті ми, коли вчили історії воєн, захоплювались ролею медсестри. Здавалось нам, що це найбільше шляхетне покликання жінки — ота допомога раненим і полоненим. Нас кілька дів- чат-ідеалісток постановило перейти потрібний ви шкіл по закінченні інституту. Вірні тій обіцянці, ми закінчили таку школу й нас зарахували в кадри сестер Червоного Хреста. А ми дали собі слово в разі вибуху війни їхати на фронт. Не памятаю вже чи мої товаришки дотримали слова. Але вибух війни вдарив зразу в мою родину, бо моїх чотирьох братів покликано на фронт. А мене, на підставі давнього зголошення покликано до Петербургу, до Євгеніївської Общини Сестер. Мені дали 3 дні на збори для виїзду. Рідня моя лементувала. ,,Збожеволіла дівчена! Скінчила музичну, драматичну школу, має на сцені майбутнє, нервова і ніжна по вдачі, зі слабким здо- ровям і їде на такий жах, щоб потім опинитись у домі божевільних. Та чого? Та куди?" На такі суперечки братовими, тітками, кузинками й іншими я стратила непродуктивно всі три дні і мусіла в останню хви лину купити собі потрібний виряд в ,,общині", себто в гуртожитку сестер. Все це було не по мірці, там за довге, там за широке, а плащ був таких неймовір них розмірів, що навіть я, яка весь час потішала себе думкою при виборі річей: „Нічого, їду ж не на баль!“ — довго вагалася чи брати його? Та пере могла думка, що на ньому добре буде переносити ранених. О санкта сімпліцітас! Чи я уявляла собі працю сестер? В часи війни серед вищих сфер було ,, в моді“ працювати в організації Червоного Хреста. Вся вища аристократія з обома царицями на чолі знайшлася там. З огляду на моє походження мене зарахували до відділу, що складався з самої петроградської ,,еліти" Перед від'їздом, до нас, себто до гуртожитку, щодня приїздили від імени цариць різні фрейлини, роздавали іконки і т. д. Відпроваджували нас дуже врочисто, як якихнебудь героїнь. На двірці виголо шували промови, засипали квітами. Біля нашого ва гону II. кляси лунала французька мова, жінки з рідні умлівали, мужчини дискретно змахували сльозу. Я нетерпеливо чекала 3. дзвінка, бо й мене прово- жало багато рідні, що мали відповідні до моменту обличчя. Нарешті поїзд рушив і я з полегшою зайняла призначене для мене місце в вагоні. ,,Фонші“, як я злісно називала тих представниць вищої шляхти в одностроях сестер-жалібниць, почали придивлятись до мене, як мені здавалось, з призирством. Мушу признатись, що я у своїй уніформі з чужого плеча виглядала поруч із тими елегантними сестричками як справжній страхопуд. З поблажливою чемністю одна з них звернулась до мене, пропонуючи мені по-французьки цукорки. Почувши відповідь тією ж мовою та моє прізвище, бідна дівчина мало не упу стила коробки. За хвилину біля мене зібралась ціла купа сестер і я відразу зайняла в їх уяві становище „ідейної оригіналки". Згодом я переконалась, що то були дуже симпатичні і виховані дівчата і жила я з ними в повній згоді. Ми їхали в резерв Іркутська. В Москві ми мали першу пересадку. Приїхали туди біля 7-мої години ранку. У мене в Москві був брат, що виїхав на дві- рець, щоб попрощатись зо мною. З приводу того у мене виринуло перше непорозуміння із старшою сестрою відділу. Побачивши брата, якого я дуже любила, я ки нулась йому на шию, а він мене щиро обняв і приту лив до себе. Прощаємось на так довго! А тут оця поважна матрона попростувала в мій бік і відкликала до себе. — Що це ви, сестро? При людях, на двірці, се стра в уніформі в обіймах старшини? Подумайте тільки, що скажуть люди на те? Я спалахнула, почервоніла від образи і покли кала брата. — Дозвольте познайомити вас із моїм братом! Костю, стань тут поруч мене! — Ми були дуже по дібні одне до одного. — Полковник X., — взяв той під дашок, здиво вано слідкуючи за мною. — Чим можу служити? — Пробачте, пане полковнику, — завела со лодко старша сестра, — що відкликала вашу се стричку. Я хотіла їй лиш сказати, що вона вільна до 6 години вечора і може провести з вами цілий день. Я мовчала, ледве стримуючи себе, брат здиво вано дивився на нас, а сестри, що поза спиною стар шої чули вже нашу розмову, душилися від сміху. — Ходімо, — сказав нарешті брат, нічого не розуміючи, — поснідаємо в буфеті. Ми відійшли. Знов цілий день сліз, охання й ахання рідні, що жила в Москві. Мені це все так надокучило, що я од ній тітці, яка, драматично заломивши руки, вигуку вала: ,,Навіщо ти їдеш ?“ —■ відрізала коротко: — По чоловіка! Здається така відповідь її найбільше задоволи- ла, принайменше для неї мій відїзд набрав реаль ного змислу. На двірці знову, але вже остання врочистість. Фрейлина вел. княгині Єлисавети Джунковська роз давала нам образки. Побачивши мене з братом, якого вона добре знала, приязно кивнула нам головою, а ці луючи мене, сказала: — Так тішуся за наших вояків, що попадуть під вашу опіку. Завтра їду до Петербурга, буду у ва шої тітки і скажу їй, що бачила вас веселою й ба дьорою! Старша сестра, що стояла поруч із Джунков- ською, мало що не впала зі здивування. Отже дово дилось рахуватись і з тим „опудалом"? Світ нави- в оріть! Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
