Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Перед .Різдвом, як було умовлено, ми помінялися .місцем із драмою. На святах мали великі каси, але ди рекція затримала виплату платень на кілька днів. Досвідчені актори брали аванси і стерегли кімнати, і;є містилась дирекція театру. Та не встерегли. Ди рекція пішла з маленькою валізкою до купальні і більше не вернулась. Втекли, забравши з собою театральну касу. Але що значить для молодих і певних себе і своїх сил людей — залишитись без грошей. Ми тільки впевнились остаточно щодо моральної варто- сти проводу нашого театру. Рішили продовжувати роботу, заложивши товариство на марках. Місто, ДІЗНаВШИСЬ ПрО ВТечу Дирекції, буЛО Обурене І 'ПІШЛО нам на зустріч, віддаючи театр. Оркестра, хор, а на віть старші здавалось, погодились на цей перехід. На жаль, воно на ділі так не було, про що ми в швид кому часі й переконались. Це 'був так би мовити ,,огірковий" посвяточний сезон, коли навіть у теат рах, що існують без скандалів, каси підупадають. А не то в нашому, де недавно трапилась така історія, в якій далеко не всі розбиралися. Дирекція, забравши наші гроші, лишила нам ще й борги за афіші, ко стюми, іт. д. І от перша пригода трапилась, коли ми на другий чи третій день ставили оперу ,,Ріголетто“ Під час першої дії зявився в театрі урядовець із костюмерні й вимагав, щоб ми заплатили борг, а!бо скинули костюми. З великими труднощами вдалось його заспокоїти й дограти виставу. Але гірше вже було, коли сам режисер, одяг нений і ухарактеризований заявив перед виходом на сцену: ,,Гроші на стіл, або не йду на сцену!" Треба було йому заплатити. Решта старших теж вимагала належних їм грошей. Звісно, ми не могли всіх задо- волити. Працювали як скажені. Одна тільки управа міста ставилась до нас доброзичливо, бачучи наше добре бажання упорядкувати справи. Мінськ — жидівське місто, а жиди — як відомо — ще вдячна театральна публика. Серед наших солістів і хористів були жиди, які повели агітацію і публика масово від відувала театр. Пройшов може місяць такого існування. Стало легше дихати, бо поплатили найбільш пекучі борги. За декілька днів, думали ми, почнеться масляна, збори підіймуться, а з великим постом кінчається сезон і ми повернемось до Москви переможцями. Там внесемо скаргу на антрепренора, і старших, що покинули нас у тяжкий мент. На жаль так не ста лося, як бажало ся! Ті старші, що відійшли від нас, не виїхали і жили в Мінську. Вони повели переговори з диригентом і режисером і перетягнули їх обіцянками на свою сторону. Саме на масляну неділю оркестра поставила нам ультимат, або заплатити їм усе, що були їм винні, а'бо вони не гратимуть. Стільки грошей готів кою ми не мали, а вони не погоджувались чекати. Цьому зарадити ми вже не могли і нам довелося спу стити прапора. Але в одному помилились наші про тивники — місто відмовилось відступити їм театр. Але й ми повернулись до Москви не перемож цями, а переможеними. Так скінчився мій перший і останній сезон у російській опері. Повернулась я зовсім розбита. Здоровя моє було зовсім розхи тане, а морально почувалась дуже зле. Якось сором но було за свою глупоту. Зустрічалась я з членами нашого театрального гуртка і вперто мовчала на їх запитання. Згодом, заспокоївши свої нерви і опанувавши їх, я мусіла признати, що старші мали деяку рацію. Це ж були фахівці, фахові працівники сцени, себто люди, що продають за гроші свій товар, в даному разі свої співочі здібності, на розвиток яких вони потратили час і гроші. Відомо, що між ремісниками є й майстри своєї справи, є середні робітники, як і партачі. Хто ж винен, що я в своїй „ідеалізації" прийняла партачів за майстрів, якими вони себе в своїй наївності самі уважали? Рідко коли в той час хтоне'будь думав, що опера ю є власне музична драма. Були предтечі Шаляпина і Станіславського, але це були вийнятки з загального правила. Так велася справа десятками літ. Досить згадати талановитих співаків італійської опери, що чаруючи своїми фермато і піяніссімо, робили на сце ні просто ритмічні вправи, не надаючи тим вправам жадного вислову. Каси робилися, публика оплеску- вала, рецензенти хвалили! Чого ж ще було треба? Тільки я, розбещена дбайливим відношенням до мене і до вимог мистецтва в школі таких дійсно майстрів, як мій професор співу, або, прим., Немирович-Дан- ченко, та приязню і критикою своїх товаришів, не розуміла, чого власне нам не доставало. Це був час переоцінки вартостей. Ми, молодь мріяли про пра пори, на яких виписані 'були нові гасла, а яких за гально актори того часу не знали і знати не хотіли. Для них вони, себто ті гасла, грозили смертю! Тому й не диво, що старші актори так нас не навиділи. Боронилися, як могли проти нашого на ступу. Хтось мусів поступитись, і звісно, той, хто був слабший. А слабшими були ми, бо мали менший репертуар та зовсім не мали досвіду в театральному житті. Хвороби серцевої ми не придбали, але я дала собі слово 'більш ніколи не підписувати контракту. Жила в Москві і час від часу виїздила на гостинні р и ступи. Під час однієї поїздки зустрілась я з товариш кою з Драматичної Школи, що служила у тому місті, але в драмі. Вона власне намовила мене виступити в їх театрі. Я погодилась на один виступ у пєсі „Кума Марта“, а потім успіх затягнув мене і я лишилась із ними до кінця сезону. Так відбувся мій перехід до
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
