Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Сумик. Христина Сумик. Урядовець ледве помітно рушив ■бровами і, ки нувши „хвилиночку", рушив у бік одного з письмо вих столів. Повертався відтіля з листом у руках. — До вас, —- сказав і зайнявся людьми, що підійшли до нього. Взяла листа до рук. Пізнала письмо Нінки. У, за- мертвілому раптом, серці, забилася тривога. Рвучко, нетерпеливо, розшарпала коперту. „Вибач мені, що я тебе завела читала. - Але я несподівано вдруге одружилась і мій чо ловік вирішив трохи івиїхати на медовий місяць (чигай: тиждень!). Тимчасом їдь до Честеру, а як повернуся, допоможу Тобі влаштуватися в Нью Йорку. Думаю, що ти не гніваєшся на мене. Я поліпшую собі життя як можу. Мушу також думати про майбутнє моєї дитини. Твоя s:-Нінка Кеймен." Піддашшя іне запалося і нічого незвичайного до вкола, не сталося, це тільки їй здавалося, що стрім г о л о в летить у цю густу, темну воду, що била в низь ку стінку пристані. У голові зашуміло, закрути лось, перехопило віддих. Це добре, що Нінка якось поліпшила своє життя .. . розпочалася і згинула шляхетна думка у вирі почуттів. Оглянулась. Ніод- ного, знайомого лиця. У далвному кутку піддашшя, похилившись над -відчиненими скринями, переходили мит,.ну контролю її знайомі з корабля. Другі йшли вж е:до парканця, якась солідного вигляду людина провадила їх до виходу. Побігти до них, сказати їм, благати їх — чіплялася її думка якогось рятунку. Але, йоги не рушились. Хвиля крижаного холоду прот котилася плечима і застрягла у п’ятах. „Приятелі — думала — є де на світі приятелі?" Чесгер! — підсунув перший рятувальний пояс інстинкт самозбереження. Підмалював навіть принад ними: кольорами. У Честері запевнена опіка, дім, про харчування. У Честері її перші дні у новому життю не будуть такі тяжкі, як були б із Ніїнкою, яка сама не багато має. Чого справді захотілося їй саме Нью Йорку? Хіба там немає людей? Тут ЇЇ ніхто не по требує! Хто казав, що саме тут є справжнє життя? А втім, що вона взагалі ще знає про життя у цім краю?! Але уява не вміла змалювати ні тітки, ні міста. Ніколи не бачені свояки «є розбуджували теплішого почуття. Честер? Н і.. . Ні! — повторила рішуче, наново сповнена бажанням перевести в дійсність свою думку. Нью Йорк! Так, як хотіла, так му- сіло бути! Пила каву і їла коржики, що їх дістала від дам з Армії Опасення. Як де проковтне, буде здана ви ключно на свій власний оприт. Від нікого більше нічого не дістане безкоштовно, навіть, якби завми рала з голоду. І не треба! — сказала, ніби погрозила комусь невідомому. Нема нічого кращого, як заро бити на себе! Інстинкт самозбереження шукав далі. Змусив її витягнути книжечку з адресами знайомих і пошукати поміж ними. Штовхнув її побігти до урядовця ЗУАД- Комітету просити поради. І несподівано закинув на неї новий рятунковий пояс з написом забутого ко рабля. Ева Штогрин з Нью Йорку — було написано на ньому. За будкою митного уряду, звисали на ланцюгах грубезні телефонні книги. Менгеттен, Бруклин, Бранкс, Квінс — вичитувала, не розуміючи чому немає Нью Йорку. Але не зрадила цієї думки уря довцеві ЗУАДК-у, що бажав допомогти їй відшукати Еву. З безоглядністю людини, що сама не стоїть серед води, потішив Христю: — Якщо маєте щастя, то ця пані ще не пере неслася з Нью Йорку. Ви ж не переписувалися з нею. Подивимося у телефонні книги. Якщо це не поможе, попробуємо через Український Народний Союз. То вам не відомо навіть у котрій частині Нью Йорку вона мешкала? — Десь у середмісті певно — висловила свій здогад, побоявшись показатися перед представником необізнаною зо справами великого світу, провін- ціялкою. — Ага! ■—• сказав він на те. Всміхнувся, помі тивши. у книзі Менгеттену кілька таких прізвищ, — Може знаєте ім’я цього пана? Висилювала свою пам’ять, немов розгортала кущі у лісі. Колись Ева писала про те, але це було так давно. —■ Дзвоніть до всіх по черзі, прошу Він подивився на неї. Рушив головою і знову всміхнувся. Витягнув з кишені дрібні. Вкинув мо нету, перекрутив літери і числа, чекав. Поглядав на Христю. Відповіді не було. Накрутив друге число. Відтіля відповіли, що там Еви не має. Знову перекру чував літери і числа, все нові, в іншій частині. Нью Йорку. Книга Менгеттену звисла на ланцюгу, за нею пішов Бранкс. Христя зависла поглядом на його устах. Як не знайдуть Еву, що вона зробить? -т- ви рішувала в той сам час. Як Ева не схоче її, що тоді? Мусять знайти, мусять! — вмовляла в себе. Урядовець повернувся до неї боком і говорив щось у слухальце, чого Христя не розуміла. Під дашшя випорожнювалося від людей. Усе менше скринь було під літерами. Митні урядовці покін чивши працю, гуртувалися у будці посередині, що була їм за канцелярію. Якби так мама могла її тепер бачити, напевне сказала б: „Май розум! Що ти ро биш?!" Урядовець ЗУАДК-у перервав її міркування. Затулив слухальце долонею, шепнув: — Маєте, здається, щастя — і вручив їй-трубку телефону. Притиснула її щільно до вуха. Не знала, що сказати. Не стало віддиху. Напружила слух. Не чула добре слів із віддалі. Власне, цю Еву не могла навіть нагадати. Вона була тільки в її ранньому дитинстві. Нагадувалось тільки замрячене обличчя, обрамоване золотавим відтінком волосся. Це нахабство — встигла подумати в той час, як шукала слів і щільно притискала слухальце до вуха. — Це поза межами звичайної пристойности . .! (Продовження буде) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
