Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
НАШЕ ЖИТТЯ РІК XIV.___________________________________БЕРЕЗЕНЬ, 1957 _________________ __________ __________ 4JJ Довкруги літературного конкурсу Недавні нагороди літературного конкурсу кинули світло на певне явище, що вже виразно завважу ється в нашій літературі. Три при значені нагороди дістали жінки- письменниці: Галина Журба, Віра Вовк і Ольга Мак. Поміж відзначе- ними шести книжками є теж дві авторки — Ірина Книш і Меланін Кравців. Тут і там уже зустрічалися го лоси, що це підкреслювали. „Інва зією жінок у літературі" називає це один критик. Одні приймають це з поблажливою усмішкою, дру гі зі збентеженням. Треті здвига ють раменами — мовляв — пере живаємо кризу. Причини цього явища треба шу кати глибше. Слово про кризу мо же найближче всієї правди. Та йо го теж уживають занадто повер- ховно, плутаючи вислід із причи ною явища. Жінки-письменниці проявляють ся тепер ширше в усіх літературах світу. Кличі жіночого руху дали жінці освіту й право на заробіток, а це поклало підставу під розвій її особистости. І тому маємо щораз більше жінок у всіх галузях ми стецтва. Зокрема це завважується в літературі, де немає границі віку для письменницьких студій чи де бюту. Пригадаймо тільки талано виті жіночі постаті та їх кількість в американській, англійській чи французькій літературі. Це явище вже там зрозуміли й належно оці нили. Там уже не говорять про „інвазію жінок“, як свого часу польські критики шукали також пояснення для великої кількости жіночих талантів у польській літе ратурі. Наша література мала зовсім інакші умовини розвою. По вели кому потрясенні, що його дала на ції' власна державність та втрата її, Вона стала відбудовуватись у різник займанщинах. Політична напруга воєнного міждібя не ство рила для неї пригожої атмосфери. Найбільший удар зустрів її на по чатку 30-тих років, коли то „роз стріляна муза“ замовкла під важ кими кліщами большевицького те рору. Західня частина України не могла створити того, що вимагає зусиль цілої нації — великої ми стецької візії українського пись менника. І так потрясеною наша література увійшла в буревій II. світової війни, яка вигнала велику частину письменників та їх чи тацької громади на велику ман дрівку. На новому поселенні умовини для неї не покращали. Літера тура більш, як котранебудь га лузь мистецтва, потребує рідного грунту. Правда, велика маса пе реселенців винесла у своїй душі образ України і творить невеликі острівці рідної атмосфери серед чужого моря. Але цей чужий при бій, що раз-у-раз зударяє об їх береги, не дає цій атмосфері за кріпитись. Візьмімо хочби сам факт, що засобом літератури є мова, живе слово. Для свого ро сту й розвою мова таки потребує рідного грунту. Без нього вона костеніє так як мова всіх пересе ленців, що осідають більшою ма сою на якомусь новому поселенні. Дальше — література не дістає допливу молодих сил, які всяка ють у країну поселення, вивчаю чи в школі її мову і сприймаючи її культуру. Оцю загрозу відчула жінка- письменниця. Вона звичайно не висувається у перші ряди, коли є кому їх заповнити. Бо в неї ба гато життєвих завдань і ново-від- критих доріг. Але тут заговорив інстинкт нації, що відчуває зане пад такої важливої ділянки націо нального життя. І тому Олена Те- ліга станула на чолі Літ. Мист. Клюбу в Києві та стала видавати „Літаври“, коли треба було ви кресати пригаслий вогонь із рід ного чорнозему. На цьому пості досягла/її рука наїздника і зни щила її фізично. Але її сміливий чин став дороговказом. Жінка легше витримує важкі у- дари долі й скорше підіймається з упадку, як мужчина. Немов ота Домаха Людмили Коваленко* що серед найбільшої руїни змагає до збереження свого роду, вона ки дає свої сили там, де цього най більш потрібно. І в літературі ви ринають нові таланти — всупереч тому, що на еміграції їх не при буває. Останні роки подарували нам Ольгу Мак, Віру Вовк, Мела- нію Кравців. Вже давніш твори ли і діють дальше — Галина Жур ба, Докія Гуменна (до речі кажу чи: чомусь конкурс поминув її о- станню книжку), Оксана Лятурин- ська, Дарія Ярославська* Олена Звичайна й інші. Літературний конкурс Франків- ського року викликав багато ди скусій. Та він був замітним яви щем у нашій дійсності. Сам: факт його зорганізування, поважна кількість гроша, зібрана на премії та зацікавлення письменників І пу- блики говорять про себе. Це впер ше поставлено конкурс силами ши роких громадських кругів, а не якогось видавництва чи якоїсь од нієї установи. Приміщення цього конкурсу в Шикагу дещо утруднило його за вдання. Хоч може ця відлеглість від наших більших літературних і наукових осередків і мала добрі сторони, проте й відбилась у де чому на його рішенні. Читацька публика сприйняла його, як не зовсім справедливе* І вслід за тим посипались дописи зацікавлених в українській пресі. Довкруги лі тературних нагород знявся нечу- ваний шум і галас. Хоч може в дечому він оправда ний, проте дуже нерозважний. По чин» що має закріпитись і розви нутись у нашому суспільстві, тре ба повести вмілою рукою, а не приголомшувати. Тому замість;тих деклярацій, отвертих листів виста-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
