Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Перша втеча Тараса (З дитячих років Т. Г. Шевченка) Тдрасику 'було тільки девять ро ків, як став він сиротою. Поради лись батько з дідом, що з ним ро бити- та й послали його на робо- ту до в'чител'я-дяка. Там він носив воду й дрова школярям, підмітав клжу, а за це дяк давав йому їсти та куток, щоб переспати. Коли дяк учив дітей, то Тарасик учився з ними'. Був дуже уважний і здіб ний і скоро навчився добре чита ти. Часто дяк іпосилав його читати молитви коло вмерлих, а за це да вав йому десяту копійку. Все бу ло б добре, якби дяк не пив горіл ки та на біду, як тільки в нього були гроші, напивався. Тоді він бив Тараса і знущався над ним. Ось і сьогодні1 з самого ранку він сидиггь у своїй хаті, пє та ла ється. Школярі 'прийшли, а науки нема, бо вчитель пяний. Тарасик потихеньку забрав дякові книжки та заходився їх читати зі школя- рями. —- Ти щасливий, Тараску, що так добре читаєш, сказав йому ковалів Гриць, •— а мені то так трудно навчитися... — Я ще щось умію, хочете, по кажу вам! — відповів Тарас. — Дивіться! І він витягнув з-за пазухи лист паперу та шматок вугілля. Хлоїтці оточили Тараса, а він почав швид ко малювати. ■—■ Дивись, дивись! Як гарно він малює! Що то? Таж то наша шко ла, а он наша церква! А це коні! А це віз! А. там далеко, далеко річ ка й тополі, що на вигоні! — зі всіх боків лунали голоси. Тарасик малював і малював, очі в нього блищали, личко почерво ніло. Ковалів Гриць тихо та врочи сто сказав: — Тараску, та ти як справжній маляр! Як вивчишся в школі, то піди до маляря. Знаєш, у Лисянці є один такий, що церкви малює. Ану, втни ще щось! — про сив сусідський Василько Тараса. —■ Ні, годі, нема більше паперу, краще ще 'почитаємо трохи. Діти слухали уважно, як їх ма лий учитель читав. Так пролетів непомітно ранок. Вже сонце висо ко піднялося й 'повернуло зполу- дня, а дяк усе пив та не виходив до своїх школярів. —■ І що нам робити? Може б уже на обід іти додому, — спи тався наймолодший серед них, Пе~ трик. Та не встиг Тарас відповісти, як на дверях -3-явиївся дяк. Став злісно й похмуро розглядати ди тячу громадку, що враз замовкла та причаїлась. — Що ви тут робите, ледацю ги? А ти вже за вчителя? — звер нувся він до Тараса, та болюче шарпнув його за вухо. Діти знали, що тепер уже науки не 'буде, а 'почнеться розправа з Тарасом. Потихеньку, один по од ному, почали, вони викрадатись зі школи та тікати додому. А дяк лютував усе більше й більше. На Тарасове щастя він уже був "такий пяниїй, що не мав сили піти за різ ками й відшмагати бідного хлоп чика, як звичайно. Він наштовхав його, накрутив йому вуха, а тоді звалився на долівку в клясі, та там і захропів. Тарас вискочив із кляси, побіг на город і заховався там у буряні. Тут він дав волю сльозам. Усе при гадалось йому: добра, люба ма туся, і дідусь, і тато, і своя люба, рідна хата... Де все поділось? Бу вало, набігається з хлопцями на вулиці, прибіжить додому, завжди мати дасть щось попоїсти, а під неділю голову змиє, дасть білень- ху сорочку. А тепер... їсти хо четься, аж голова болить, а надії на їжу сьогодні нема. Дяк спить то так буде аж до ранку. Завтра неділя... Тарас сумно глянув на свою чорну від бруду сорочину, на штанята, що зовсім обтріпали ся, глянув на свої порепані, брудні ноженята та знов залився слізми. Наплакавшись досхочу, мусів він таки подумати про їжу. Потихень ку 'підкрався до вікна школи й за глянув: дяк міцно спав. Тарас прокрався до дякової кімнати та почав нишпорити. Знайшов цибу лину, шматок хліба та дрібку соли. 'Розділив усе на дві частини. Одну загорнув у шматину й поклав за пазуху, а другу зїв. Це були для нього і обід, і вечеря. Відпочив від дякової бійки і лайки та зн-ову за сів за свої малюнки. Малював, ма лював та й задумався: - А що, якби я тепер пішов до того маляря, що про нього гово рив Гриць? Я б йому служив вір но, все робив би, аби він лиш учив мене. З цією щасливою думкою пішов хлопець до свого куточка та ліг спати. Прокинувся зі сходом сон ця і все пригадав. Дяк ще спаві на тому ж місці. Тарас швидко завя- зав хліб і свої малюнки в клуно чок, узяв паличку та, як дорослий, поважно перехристиівся і вийшов на шлях до села Лисянки. Навколо зеленіли лани, над ними стелився ранішній туман. У чистій траві, блищала роса. Вітрець легенько повівав. А сонечко здіймалося все вище й голубило своїм промінням голівку хлопця, ніби казало: — Так, маленький, учися, з тебе будуть люди! Тарас ішов швидко, не оглядаю чись на рідне село. Йому світила надія стати малярем. І хоч не швидко, а надії його сповнилися. Пройшли роки: і він став знаним малярем і ще більш знаним поетом, якого люблять, знають і шанують не тільки в У- країні, але в цілому світі. Ніна Наркевич Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
