Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Чічка „Чічкою“ звали її — ніхто інакше й не пробував звати. Так охрестили її подруги недолі в од ній із львівських тюрем, куди за проторено її одного зимового ве- юра. Дижурний відчинив двері тюремної камери та пхнув її до середини і вона налякано зупини лась біля дверей. І не знати чого більше злякалась — чи того нако пичення в одній камері більш сот ні жінок, які покотом лежали на долівці, чи. важкого повітря — чи може вкінці того шорсткого при вітання: — О, ще одна „фраєрка“! Тут тільки вас ще бракувало, бо та жінка, що коло ,,параші“ трохи задовго там сидить —■ тепер .на вас черга! — Так привітала її якась львівська „цванячка“ — злодійка, чи паскарка. І дійсно —■ якась бліда, висна жена жінка відсунулась і зробила їй місце біля ,,параші“. — Та це ж якась верховинська ,,чічка"! —• враз понеслось із ку га, де приміщені були політичні. - Сюди, до нас, Чічко, ходіть — тепліше вам буде поміж нами. Вона першзавсе здивувалась, звідкіля знають вони, що вона з Верховини, а тоді щойно рушила з місця. Прямувала до їх кута, о- бережно переступаючи довгий ряд простягнених на долівці ніг. — Сюди, сюди! — витягнула до .неї обі руки кучерява, чорно ока Оксана. А синьоока Оленка почала вов тузитись на своєму вузькому ліж ку, щоб зробити їй місце. Позсу вали щільно сінники і втрійку ма ли спати на двох ліжках. Примі стилась поміж ними і дякувала, що так ггривітно прийняли її. — Ой, не дякуйте, Чічко! Нія кої великодушности тут немає — виправдувалась Оксана. — Що правда, великої вигоди тут не бу де, а все ж краще вже тут, поміж нами, як качатись по вогкій, хо лодній долівці. Розвивайте швид ко свій ліжник та й укрийтеся ним, бо холодно. Ще й нам — по краям, припаде трішки тепла від того ліжника. І помогла Чічці розвинути та розкинути на двох ліжках огой узористий ліжник. — Ні, Чічко, що не кажіть, а ви таки не оцінені! Та він же дов- гий-предовгий — усіх трьох нас укриє — врадувались дівчата. Мо же ще й талізмаїном буде для нас оцей ваш ліжник. Може воші не так кусатимуть, заворожені рай- дужністю його красок. — Та невже тут і воші є? — налякано питала Чічка. — Авже ж, є! А ви як хотіли, щоб тюрма і без вошей?! Так і видно, що новачка ви! Та же є — ще й які дородні, як горобці! А які присвоєні і ласкаві — не треба навіть шукати за ними — самі під пальці лізуть. Автім, це не така вже велика біда —■ тепліше стає, як починаємо чухатись. Ну, але це все пусте, супроти того, що ви таки нам сьогодні з неба впали, Чічко! І тоді то, у той зимовий вечір, у холодній, вонючій, тюремній ка- jwepi — „Чічкою" її назвали. Ви сока, струнка русявка із блиску чими, карими очима, на овально му личку рівний, трішки вгору задертий носик. Завжди поважна була. А, як вже засміялась, то вид но було два ряди білих зубів, ну і дві ямочки біля уст. Ось вам і „Чічка"! Такою пройшла вона зі своїми подругами слідчу тюрму і такою ж опинилась із ними на засланні — V холодних, страхітливих таборах далекої півночі. Всюди разом. 1 заєдно вкривались тим же взори- стим, зчасом полинялим уже, ліж ником. А полиняв він від того, що як налізло в нього забагато во шей,, то вони, посилаючи оті воші „до пекла", частенько таки три мали його за всі чотири роги — над вогнищем. Призначено їх до роботи коло сіна. Була це важка, незавидна праця на мочарах, поміж тундрою. Увечорі ж верталися до табору смертельно втомлені — з велики ми, червоно-синіми пухирями на долонях. Ціле тіло пашіло, поку сане дрібними, наче мак, мушка ми, .від яких важко було охорони тись. Убуті були у важкі чоловічі чоботища, які тяжіли їм невимов но і до крови ранили стопи. Зго дом Чічка з Оксаною втягнулись у ту роботу, а пухирі на долонях перемінились у мозолі. Але слабо сила Оленка падала від утоми. То вони й за неї виконували норму. Бо йнакше, Оленка, не виконавши норми, не дістала б була харчу, тобто не отримувала б ані того солоного оселедця із гливким, на че глина хлібом — на снідання і вечерю, ані тієї баланди із гнилих бараболь — на обід. При останній переправі з того табору, в якому досі перебували, до великого табору в Кінґірі, — Оленка не видержала. Ішли вони пішки й підкошений важкою пра цею і лихою відживою, організм, доконала червінка. І не стало Оленки. А вони, подруги її, гаря чими сльозами скропили її бліде, виснажене личко, виряжаючи у кращий світ, де немає ні іболю, ні печалі, .ні цього пекла страшного. Тільки вони дві зостались тепер — тільки вони дві вкривалися взо- ристим ЛІЖНИКОМ. І вони дві моли лись напереміну голосно на койці — Оксана вранці, а Чічка увечо рі. А за ними повторяли тихо сло ва молитви й інші українки на своїх койках. А їх чимало тут бу ло — молодих і старших, що при були сюди з усіх усюдів України. І всі вони гаряче молились, щоб Бог волю Батьківщині послав — за всі ці терпіння і муки, за всі на руги і знущання над ними. А по молитві засипляли важким, кала мутним сном. Та одного вечора, як Чічка го лосно молилась, її голос чомусь зворушливо дрижав, а згодом за ломився зовсім, так, іцо вона не- всилі була й слова промовити. І всі вони тоді — одноголосно до кінчили молитву. Лунко прозву чали їхні голоси і надією повіяло по бараку. І тоді то, того вечора вони всі довго не могли вснути. Від койки до койки ледви вловний шепіт ішов — наче легенький ві трець над ланами золотої пшениці на рідному чорноземі. Почалось із того кута, де Чічка з Оксаною були. І полинув той легіт аж у другий кінець бараку —- казку про волю нашіптував. Розказував Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
