Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Софія Федорівна Русова (Думки у 100-ті роковини народин) Колись Карлейль казав: „Н а род хоче славити своїх героїв". Справді, даймо славити ге роїв! І не так, як де у нас за традицією — по смерти, а в найкращ ому випадку при смер ти. І не так, щоб кожен ш ибе ник, кожен денейко смів кидати камінням у гріб національного велетня — як це на нашу гань бу і сором існує і досі. (От, напр., як вшаноблю'ємо рокови ни навіть таких стовпів, як Ш евченка і Франка!). І не так на малпячий спосіб — щ об лиш не відставати від інших. І не так по-фарисейському — лише на око. Або: я тебе хвалю, а ти мене. Або ще інакше: я тебе не признаю, то й тебе ніхто не признає. - - Тих варіяцій повно. Коли ж тепер у нас ніби й нема спільних героїв. (Забули, забули про спільний народний дім, про одну школу і про хоч будь-який громадський суд, я- кий би прикликав до порядку Д ике Поле. Це в роковини С. Русової, як психолога і педа гога, треба було б наголосити, щ об, принаймні, наша молодь не йшла за прикладом батьків). Так, уже ніби нема спільних ге роїв, і, чим далі, тим це вираз ніше. І щ об лиш іприміха і си ла піднімуть при ославах на щ ит кого хочете. І лаврові він ки уплетуть кому хочете —- аби лиш е перевершити в ревности когось іншого, аби лише „наша взяла" — аж до непристойно сте, аж до безглуздя. У мене не піднімається рука. Як тут доторкатися до когось із особистостей, хто ніби з ін ш ого світу? Кому ані не личить голосне наймення „герой", бо ж то за усталеним поняттям ге рой -бється, падає чи трію мфує з мечем у руках. Хто й сам не претендує на це наймення і, трудячись на своєму полі до самовідречення, труд цілого свойого життя кладе, як офіру, для свого народу. Ті трудівни ки вже відійшли, чи відходять, їх так мало між наших старих і молодих легіонів. Як мені тут змагатися в суперлятивах, ко ли, здається, мовчанка була б це — найдостойніше? Як гово рити про С. Русову — уособ- нення простоти і скромности, яка вважала труд, як щось не- відємне від людини і самосо- бою зрозуміле? Пригадую її, — високу, тон ку, вічно затягнену в сувору чорну сукню. Мені завжди зда валось, що під цією чорною сукнею пані носить дуже колю чу волосяницю, яка ніколи не дає спочити в догіддю, в кон- стернації. Це було чи не те са ме, що не дозволяло нашій се- ніорці Олені 'Кисілевській вто пати в благословенній нірвані над Чорним Морем. Це було чи не те са’ме, що й символ черне чого сану, от як клобук для схимника, — відрішення від життєвої „суєти суєт“ і вічна пригадка, що „не одним хлібом жив чоловік." Я'к жалюгідно виглядають о- біч чорної сукні С. Русової кош товні наряди наших пань і ма линові киреї наших контестан- ток! Ні, щоб тут так говорити зі зайвого пуризму! Навпаки, авторка іцонайревніша при хильниця елеґантности. Але, ;як то кажуть у наших сусідів — „цо задуж о“... Нічого не п о р о биш. — Зачеплено змагунську жилку в черкаського понулю - са. Ну, і пішло: А хто кращ у коштовнішу суконку? А х т о краще і дорожче авто? А хто.. —1 одним словом, зМ'аг во всю. І то діло. Авторка аматор зма гань. -Коли ж тут уже загубле но міру і глузд. І навіть над тим уже ніхто не зупиняється. Таж і правда: люди натерпіли ся і треба себе винагородити, пожити „як лю ди"“ А „показа ти себе" -— хіба це не життєва потреба? Після доляра — як хліб насушний. А чим найефек- товніше приголомш ити, як не суконкою, телевізором, автом?.. Кажуть: не діло освячує лю дину, а людина освячує діло. А це своєю самопосвятою, чисто тою і любовю. Чи багато у нас такого освячення? (Тут кор тить хоч згадати про ті золоті іпильди, якими прикривається дехто, твердячи, що раз золоті шильди, то й конче і без сумні ву золоті діла). Але щоб так зберегти лю бов не тільки до свого1 діла, не тільки до покревненйх по душі, не тільки до свого народу, як вимріяного абстракту, а й до цілого, далекого від ідеалу (щ об не казати більш е) навкіл- ЛЯ —- це уже зовсім щось не сусвітне. А це було у Софії Ф е дорівни. Все ж таки думаю, що Бог ущедрив їй не бачити усьо го в повному вимірі. Тому ЦЯ любов могла промінювати у по всякчасному напруженні, у віч ній праці, відбиватися в її білій авреолі сивого волосся, в лагід ному усміху і в постійному зверненні до будь-кого: „Лю бочко!" Це останнє не була сантимен- тальність, як так би хтось по думав. М ожливо, це була віра в людську душу. Можливо, це була віра в народний геній. 7. березня 1966 Оксана Лятуринська Софія Федорівна Русоїва Ukrainian organized w om en in the free w orld celebrated the 100th an niversary of the birth of Sophia Russowa, renow ned Ukrainian lead er, patriot and educator.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
